Читать «Мафія і Україна» онлайн - страница 26

За А. Вайсгауптом загал людей (навiть i освiчених) є такий дурний, що не може зрозумiти, де його власне щастя. Тим-то про остаточну мету спартакiвцiв — свiтову наддержаву — їм не треба казати. Цю велику мету можуть знати лише кiлька найвищих спартакiвських провiдникiв. Серед загалу ж спартакiвцiв i не спартакiвцiв треба голосити спартакiвськi iдеї пiд личиною християнської любовi до покривджених, справедливостi, добробуту всiх людей, потреби суспiльного та господарчого поступу. Серед записаних обов'язкiв спартакiвця читаємо, що спартакiвець має шанувати державу, вiру, мораль. Але вся дiяльнiсть спартакiвцiв була нищенням держави, вiри i моралi. А. Вайсгаупт так само писав, що спартакiвцi осягнуть свою мету мирним способом, не проллявши й краплинки людської кровi. А за французької революцiї 1793 року вони пролили її цiле море. Вiн писав: "Людина сама має привернути загублений рай на землi. Таємниця цiєї мудростi лежить у самiй природi. Прийде час, коли не iснуватимуть окремi народи, а буде одна на весь свiт людська родина розумних iстот. Людський розум буде найвищим законом".

А. Вайсгаупт добре знав лад та дiяльнiсть стародавнiх i сучасних таємних товариств. Вiн належав також до масонської ложi в Мюнхенi.

До спартакiвцiв належали i дуже високопоставленi особи, як, наприклад, понад 30 французьких князiв на чолi з Фiлiппом Орлеанським, барон А. Клуц, Г. Мiрабо, жидiвськi банкiри М. Мендельсон, Веселi, Iтцiґ, Фредландер, Меєр тощо.

А. Вайсгаупт писав: "Найдивнiшим є те, що священики та богослови, якi належать до нашого товариства, вiрять, що наша вiра є справжньою християнською. О, люди! I в чому не можна вас переконати? Через нашi впливи у високих колах ми викинули єзуїтiв з професорських кафедр. Всi професори у вiйськовiй школi належать до нашого товариства, багато спартакiвцiв є серед священикiв, урядовцiв, учителiв, тепер нiмецьке шкiльництво є пiд нашим великим впливом, бо управителi шкiл є таємними спартакiвцями. Добродiйнi установи також у наших руках. Сила нашого товариства в тому, що ми знаємо, пiд якою личиною (назвою) виступати та яким гаслом закривати справжню нашу мету". Вiн писав це у XVIII ст. Чи ж не таке саме тепер у XX ст. в Америцi та в Європi?

А. Вайсгаупт писав до провiдникiв спартакiвцiв, щоб вони притягали до спартакiвського товариства людей високопоставлених i насамперед молодих, високоосвiчених.¹³

Вiн писав їм:

"Чи ви досить знаєте, що то є керувати взагалi, а таємним товариством i поготiв? Керувати не лише бiльш-менш поважними людьми, але й найвище поставленими всiх народiв i всiх вiр. Керувати не фiзичною силою (державною владою), а з'єднати їх нерозривно iдеологiчно, духовно. Йдеться про людей, розкинутих по всьому свiтi".

Серед спартакiвцiв було чимало всiлякого роду пройдисвiтiв, неморальних, розпусникiв, пристосуванцiв тощо. Але було також чимало i людей чесних, моральних, iдеалiстiв, мрiйникiв, реформаторiв. А. Вайсгаупт тримав їх усiх укупi подiлом на ступенi, де нижчi члени не знали остаточної мети спартакiвського товариства, навiть не знали дiйсних прiзвищ своїх зверхникiв. А. Вайсгаупт використав знання та досвiд усiх попереднiх таємних товариств i з того всього зробив своє товариство (орден) дуже сильною полiтичною машиною. Вiд "Таємних убивць" вiн перейняв їхнi способи залякування, терору, вiд масонiв — їхнiй органiзацiйний устрiй та таємнiсть, вiд Н. Макiавеллi — його фiлософiю полiтичної моралi.