Читать «Мафія і Україна» онлайн - страница 25

Малий гурт французьких хрестоносцiв заклав 1118 року в Єрусалимi орден, який мав боронити святi мiсця вiд ворогiв християнства. Палестинський король Балдуiн II подарував йому будинок біля храму Соломона, тому цей орден знаний в iсторiї пiд iменем "Лицарi храму", чи скорочено "храмовики". Папа Римський благословив той орден. Храмовики складали присягу бути убогими, статево чистими, слухняними. Напочатку храмовики дотримувалися присяги, але забагатiвши вiд великих пожертв побожних добродiїв, забули за ту присягу i стали пияками, ненажерами, розпусниками, жадiбнi багатств. Вiйни з ворогами християнства вони обернули на збагачення ордену. Вони обернулися навiть у безбожникiв, блюзнiрiв, не визнавали божественностi Христа. Маючи в усiй Європi великi маєтки i багато золота та срiбла, орден став великим європейським лихварем, позичаючи навiть королям, урядам. Це давало йому силу впливати на полiтику тих урядiв. Орден набував великої полiтичної сили. Цю загрозу побачили французький король Фiлiпп та Папа Римський Климентiй V. Вони наказали провести слiдство. По слiдствi i судi європейськi уряди закрили 1312 року орден храмовикiв.

Спартаківці

Нiмецький професор, жид Адам Вайсгаупт заснував 1776 року в Мюнхенi таємне товариство "Iлюмiнатi" (освiченi, втаємниченi). Вiн мав прибране прiзвисько (псевдо) "Спартак", отже, це товариство було бiльш вiдоме пiд назвою "Спартакiвцi". За зразок вiн узяв Каїрську Велику Ложу. Остаточною метою спартакiвцiв було об'єднати все людство в однiй безбожницькiй наддержавi з єдиним диктаторським свiтовим урядом. Щоби таку велику мету осягнути, треба було насамперед захопити владу в державах свiту. А щоби захопити державну владу, треба полонити розум суспiльства, накинути йому потрiбний мафiї свiтогляд; треба знищити мораль, християнськi чесноти, набоженство. Таку високу мету, як щастя всього людства оправдує засада "Мета виправдує засоби". Отже, оправданi брехня, ошуканство, вбивство, муки, катування, зрада, бунт тощо. Треба мати своїх таємних спартакiвцiв в унiверситетах i церквах, серед професури i студентства, серед впливових священикiв, єпископiв, в урядах серед мiнiстрiв i президентiв. Треба прославляти спартакiвцiв письменникiв, журналiстiв всiма способами i всiма силами. Задля того треба мати якомога бiльше таємних спартакiвцiв серед видавцiв i книгарiв, критикiв. Коли якийсь письменник напише твiр, що має багато читачiв, то треба вжити всiх можливих i неможливих способiв, аби притягнути того письменника до спартакiвської iдеологiї. Якщо вiн виявиться непiддатливим, мусимо такого знеславити, оббрехати, щоб читачi йому не вiрили, щоб вiн утратив вплив у суспiльностi".