Читать «Не вбивай» онлайн - страница 130
Богдан Лепкий
Розстрига вичислював полки і подавав число сотень.
Король рахував у голові.
— Коли б третя часть того — досить… А провіант?
— Хватить!
— Хватить, але чи в евіденції він? Які магазини, млини, достава?
Нелегка була річ дати вдоволяючу відповідь на всі ті питання.
— Московські апетити звісні, а московського війська чимало на Україні і чимало його проходить.
— Але ж і козаки служать в армії російській.
— Це теж недобре. Забагато їх гетьман цареві посилає.
— Мусить.
— Що значить мусить, коли край війська потребує.
— Ваша величність не знають, у якій опресії знаходиться Україна.
— Не розумію, як такий великий народ таку велику опресію терпить… А як народ ставиться до свого гетьмана і як поставиться до нас?
— Гетьман тішиться повагою і сплєндором, який належиться державним володарям, а москалів народ ненавидить за їх здирства. Шведів повітає, як своїх спасителів.
— Я не так дивлюся на діло, скептично. Так легко воно не прийде. Степ має свою психологію і свої права. Нелегко їх переломити. Простір — це сила, з котрою треба боротися. Не важко побідити царя, куди важче боротися з вашими димензіями і дистанціями. Цирклем водив по карті.
— А чого це ви нараз кличете мене на Україну? Перше справляли на Москву, а тепер на Київ.
Розстрига не сподівався такого питання.
— Я, ваша королівська величносте, не стратег, боюсь, що відповідь не буде вдоволяюча.
— Хочу її почути.
— Є всілякі причини. Перше, що земля під ногами горить.
— Як мені це розуміти?
— Гетьман дуже політичне свою акцію веде, але його контрагенти — ні.
— Я?
— Ні. Але король польський. У Польщі не досить тайни бережуть. Царські люди довідуються від поляків, чого їм знати не треба.
— Приміром?
— Король Станіслав хвалитеся перед турецьким післанцем, що гетьман Мазепа заодно з ним стоїть і почне помагати йому проти Москви. Від того посла чув це стольник Кантатзен і дальше подав подібно, як цар за випивками позаушники або й поличними своїм людям дає.
— Як це?
— Дуже просто. Цар вдарить у лице свого сусіда наліво, цей свого, так обійде кругом, аж царський сусід з правого боку мусить ударити царя.
— Т вдарить?
— Як часом,
— А як вдарить?
— І тоді ріжно буває. Часом цар тішиться, а часом розізлиться, що обидили його масстат.
— Монгольська фантазія. Але ми відбігли від речі. Кажеш, отче, король Станіслав не добре секрету береже?
— Коли б гетьман не був на чотири ноги кутий, давно спотикнувся б. Особливо небезпечно було під час процесу Кочубея.
— Чув я про це. Тому-то, мабуть, і зі мною гетьман припинив був переговори.
— Довше годі обдурювати царя. І це одна причина, з котрої випливають інші.
— Котрі?
— Ось цар гетьмана Мазепу на вожда всеї своєї кінниці у війні з вашою величностю кличе.
— Може, з усією кінницею в час битви перейти.
— Вона ж мішана, українсько-московська.
— Правда. А дальше?
— Дальше те, що цар кождої днини нових полків від гетьмана жадає, і гетьман мусить давати. Якщо він скоро не сполучиться з вашою величностю, так військо його до особистої сторожі змаліє. А врешті, цар хлібів від України вимагає. Чим більше візьме — тим менше останеться для нас.