Читать «Мотря» онлайн - страница 262
Богдан Лепкий
А він:
Циганка:
Циган:
Танцюючи виходять. Входить шляхтич:
Шляхтич:
Танцює з панею краков'яка, а йому за спиною танцює його служка. Знамените вдає кожний рух свого пана, аж нараз спотикаються. Шляхтич: (падає й кричить):
Паня зацитькує його, радить втікати, бо козак йде:
Шляхтич:
А між тим за сценою чути спів «Та не буде лучше. Та не буде краще, Як у нас на Україні…»
Шляхтич зривається і втікає. Входить на сцену козак-запорожець. Він високий, широкоплечий, в червоних, як море, широких, шараварах і в синім жупані.
Запорожець: Ах, панове, яка сила в мене була за молодих літ, тепер не те. Де-де-де-де!
— Бачиш, Андрію, і тут політична ілюзія.
— Ціла поява запорожця, на мій погляд, дядьку, носить політичний характер.
— По зовнішньому вигляді видно, що симпатії шкільної молоді по його боці.
— Але тільки зверху. Зі слів і вчинків щось друге виходить.
— Що саме?
— А ось те сумовите «колись». Колись запорожець силу мав. Тепер він останки тієї сили розтрачує на марну лайку та на бійку з ким попало, направо й наліво, зі шляхтою, з жидами, навіть з уніатськими попами. Ось, бачите, як він їх лає і вбиває, замість вести планову боротьбу на ширшу, загальну справу.
— Твоя правда, Андрію, «куди хоче, туди скаче» — краще не можна схарактеризувати нинішнього запорозького завзяття.
Мотря слухала розмови гетьмана з Войнаровським і сумними очима дивилася на гарну постать запорожця і на пусті його вчинки. Показати б їм цей вертеп, може б, побачили себе, як у кривому зеркалі.
Ще кілька сценок з дядьком Климом, з дячком бакаларем і зі свинею. Дядько Клим рішається свиню дякові на школу дати, бо вона вже давно хотіла здихати.
Гетьман сміється: