Читать «Мотря» онлайн - страница 262

Чом, цигане, не ореш?

А він:

Бо не маю плужка, Тільки в мене пояс є, За поясом пужка. Чом, циганко, не прядеш? Бо не вмію прясти;

Циганка:

Із-за гаю виглядаю, Щоб сорочку вкрасти.

Циган:

Ходім, стара, До шатра, Фун-фун-фунфора, Проживем без хати.

Танцюючи виходять. Входить шляхтич:

Шляхтич:

А цо, панове? Я із дзяда, із прадзяда Уродзони єстем шляхціц. Билем ве Львове, Билем в Кракове, Билем в Кійове, А тераз єстем У ясновельможного пана Гетмана, Ктурему до нуг падам, Жиче здровя і на многая літа!

Танцює з панею краков'яка, а йому за спиною танцює його служка. Знамените вдає кожний рух свого пана, аж нараз спотикаються. Шляхтич: (падає й кричить):

А пуйдзь до дябла, лайдаку, я це батогем забіє!

Паня зацитькує його, радить втікати, бо козак йде:

Шляхтич:

Цо ти, едукована кобіто, мувіш? Як Бога кохам, Я сам тшидзесцє козакуф забіє.

А між тим за сценою чути спів «Та не буде лучше. Та не буде краще, Як у нас на Україні…»

Шляхтич зривається і втікає. Входить на сцену козак-запорожець. Він високий, широкоплечий, в червоних, як море, широких, шараварах і в синім жупані.

Запорожець: Ах, панове, яка сила в мене була за молодих літ, тепер не те. Де-де-де-де!

Коли траплялось кому у степах бувати, То той може прізвище моє угадати. А в мене ім'я не одно, а єсть їх до ката, Так зовуть, як набіжить на якого свата. Жид з біди за рідного батька почитає, Милостивим добродієм ляхва називає. А ти як хоч назови, на все позволяю, Аби лиш не назвав крамарем, — за те то полаю.

— Бачиш, Андрію, і тут політична ілюзія.

— Ціла поява запорожця, на мій погляд, дядьку, носить політичний характер.

— По зовнішньому вигляді видно, що симпатії шкільної молоді по його боці.

— Але тільки зверху. Зі слів і вчинків щось друге виходить.

— Що саме?

— А ось те сумовите «колись». Колись запорожець силу мав. Тепер він останки тієї сили розтрачує на марну лайку та на бійку з ким попало, направо й наліво, зі шляхтою, з жидами, навіть з уніатськими попами. Ось, бачите, як він їх лає і вбиває, замість вести планову боротьбу на ширшу, загальну справу.

Правда, як кінь в степній волі, То так козак не без долі, Куди хоче, туди скаче, За козаком ніхто не заплаче.

— Твоя правда, Андрію, «куди хоче, туди скаче» — краще не можна схарактеризувати нинішнього запорозького завзяття.

Мотря слухала розмови гетьмана з Войнаровським і сумними очима дивилася на гарну постать запорожця і на пусті його вчинки. Показати б їм цей вертеп, може б, побачили себе, як у кривому зеркалі.

Ще кілька сценок з дядьком Климом, з дячком бакаларем і зі свинею. Дядько Клим рішається свиню дякові на школу дати, бо вона вже давно хотіла здихати.

Гетьман сміється: