Читать «Вир» онлайн - страница 51
Григорий Тютюнник
Латочка сів на коліна, одне око в нього ще дужче примружилося, друге засвітилося недобрим вогнем, лице авобилося знущально-насмішкуватим.
— А я й кажу: на тобі три карбованці, купи три кулі, побий сім'ю і себе, дурака, до спілки.
Біля казанка всі вибухнули дружним реготом.
— Якби він був розумний, такого б не сказав. А за присадибні ділянки — все правда. Ти гарантуй мені трудодень, тоді й побачиш, як я працюватиму. А даром, брате, музика не грає, піп молебня не служить.
Хома опустив очі, махнув рукою:
— Хай йому тямиться, таким балачкам! Балакали б про що-небудь друге.
А ти хвостом не крути і за чужі спини не ховайся, — засвітив на нього оком Латочка. — Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило.
— Оце тобі на та радуйсяі — спалахнув лицем Хома і ще нижче опустив голову. — Буцімто я говорив більше за вас.
— Не в тім діло скільки, а в тім — про що. Як тебе гут не було, Оксене, то ми про дещо говорили поміж собою. Може б, ми комусь іншому і не сказали, а тобі скажемо. Ти — людина партійна, з нашого-таки й села, так що з тобою можна без шапкування, а по-простому. Оце ми тут говорили, що вийшла така постанова: достроково закінчується сівба — бригадирові видається премія: патефон, самокатка або годинник; портрет того бригадира висить на червоній дошці. А нам, рядовим, що? Анічогісінько.
«Так ось хто тут здіймає шарварок», — подумав Ок-сен, вдивляючись у сухеньку постать Латочки.
— Бачите, товаришу голова, — спалахнув Сергій Золотаренко. — Вони й досі на ті місця моляться, де колись їхні клуні стояли. А ви скажіть просто: не хочете сіяти — ми організуємо молодіжну бригаду — і без вас обійдемося. Без ваших шкурницьких інтересів.
— Еге, ти, блате, розумний, та в один бік, — загарячився Латочка. — Хай на тобі власні діти штани та сорочку обірвуть — і ти зробишся шкурником.
— Ніколи цього не буде!
Іч, який комісар виськався. Моню витри.
— І витру. А у вас тут одна ватага. А де ваш отаман.
— Яка ватага? — насурмачився Бовдюг. Ми по-твоєму, — банда?
— Ні, ви просто саботажники.
Сергій звівся на ноги і легко поніс по полю своє м'язисте і легке тіло.
Біля казана запала неприємна мовчанка.
— Таке, як на дощик збирається, — одізвався Хома.
— Треба, — погодився з ним Бовдюг.
Латочка нічого не сказав на цю пусту розмову, затягши шию у комір сірячини, прислонивсд: ^а спиною до колеса, щоб трохи подрімати після обіду. З-під гарби долітав один і той же звук, який дражнив. Охрім дишкрібав ложкою казанок.
— А ніяк не накладешсяі — вилаяв його Латочка, але Охрім не слухав його, продовжував своє ... дід.
Після обіду Оксен знову сіяв разом із бовдюгом.
В глухому кінці він, подалі від людей, зупинився на перекур.