Читать «За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії» онлайн - страница 8

Факти ж були іншими. Ось коротка, енциклопедичного стилю, довідка.

“КОЗИР-ЗІРКА Олесь (? – після 1923). Військовий діяч, повстанський отаман; командир кінної партизанської сотні (листопад – грудень 1918), командир кінного полку Армії УНР, кінних частин Запорозької Січі (1919).

Родом із Катеринославщини. Учасник оборони Києва від військ Муравйова (січень 1918). Учасник протигетьманського повстання, зокрема бою під Мотовилівкою (листопад 1918). Учасник оборони підступів до Києва в січні 1919 року (Овруч і Ніжин). Заарештований чинниками УНР за звинуваченням у єврейському погромі в Овручі та засуджений до розстрілу. Під час розстрілу вдалося втекти. Перейшов на службу до більшовиків” .

Я ніколи не відчував симпатії до Козир-Зірки, як до перекинчика, але ж це не причина деформувати його справжній портрет, зокрема навмисно переставляючи віхи його діяльності, як це робить тенденційний Микола Чеботарів. Спочатку він безапеляційно стверджує, що Козир-Зірка – агент більшовиків, а вже потім пише про його арешт і розстріл (у такому “викладі” кара виглядає цілком логічною і справедливою). А сталося ж навпаки: позасудовий розстріл свідомого українця Козир-Зірки (про його українство пише і сам Чеботарів) не залишив йому шансів продовжувати боротьбу в складі Армії УНР. Лише після цього він перейшов на бік більшовиків, які боролися проти денікінців і тих, хто прирік його на смерть...

“По-чеботарівськи” тенденційно висвітлювались постаті й інших українських діячів, які були в опозиції до – часом злочинної – політики українських урядів і Головного отамана...

Але ця книга переважно про інше... Хоча і в ній будуть болючі оповіді про те, як ми самі себе побивали... Все ж серед півсотні історій і біографій переважають світлі постаті та оптимістичні моменти буття нашого народу. Це дуже важливо, адже домінування негативного історичного досвіду може деморалізувати нові покоління. Але сильного досвід випробувань і поразок лише збагатить...

І все ж позитивний приклад переконливіший...

Впевнений, що подвиги українського козацтва і жіноцтва, про які йдеться в цій книзі, запалять нових романтиків на лицарські вчинки і звершення. Тому я і повертаю в наше дружнє коло тих шляхетних, хто відійшов, – і для відновлення справедливості до них, і для зміцнення моралі нині сущих.

Наш тихий, не зі сцени, уклін героям за кров, пролиту в обороні нашої землі, і справедливість відновить, і ошляхетнить нас самих.

А народу нашому простелить світлу перспективу.

Так що, шановний читачу, розкрий обійми богданівцю Сім’янціву, сірожупанникові Пархомюку, сотникам Шилу та Ляховичу, шляхетному македонцю докторові Гелєву і вічному повстанцю Степанові Щербаку. А юну Марусю Соколовську пригорни до серця. І шістнадцятилітнього Петра Ляшка, що загинув під селом Біленьким на Запоріжжі в атаці проти більшовиків. А гайдамаці Ігорю Троцькому усміхнись у відповідь.

Усміхнись всім серцем, – адже це велике щастя і розкіш мати таких попередників.

Невигадані історії

Воювати – так воювати!