Читать «За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії» онлайн - страница 7

Ніби безвладна УНР була точкою відліку, системою координат, істиною в останній інстанції...

Чи багато істориків задумується над питанням, чому видатні воїни і організатори українського війська – такі як Григор’єв, Волох і Божко – зійшли з уенерівського шляху в пошуках власного шляху, часом помилкового, навіть злочинного... А Махно на уенерівські манівці так і не став, вважаючи керівників УНР “наймитами буржуазії”, “наймитами французького імперіалізму”. Англійського і польського також...

Уенерівські політики, а за ними й уенерівські історики проблему “вирішували” занадто спрощено: всі, хто мав власну точку зору й інший погляд, зокрема на створення армії та українсько-єврейські стосунки, всі попадали у списки підозрюваних, переслідувались, а часом і репресувалися. Їх публічно оголошували перекинчиками, отаманчиками, зрадниками, чекістами, злодіями, погромниками... А тоді створювалася опінія, що з подібними людьми багато говорити не варто. Стріляти таких треба...

І стріляли!

Доля багатьох українських військових діячів є показовою і повчальною, особливо полковника Петра Болбочана. Але хто хоче робити адекватні висновки?..

Досі в українській історіографії панує погляд: якщо ти критично налаштований до руїнницької політики урядових партій (есерів і соціал-демократів), та ще й до Головного отамана, та ще й у час війни, коли треба було об’єднати всі сили під одним керівництвом, то хто ж ти єси як не ворог?

Ніби логічно, правдоподібно... Але не слід забувати, що правдоподібність – далеко не правда, швидше її антипод...

Тенденційність викладу української історії властива багатьом, у тому числі й безпосереднім учасникам подій.

Показовими у плані тенденційності є спогади прем’єра Бориса Мартоса “Оскілко і Болбочан” та мемуари полковника Миколи Чеботаріва, першого начальника контррозвідки Армії УНР, начальника особистої охорони Симона Петлюри.

Щоб не бути голослівним, наведу для прикладу оцінку Миколою Чеботарівим отамана Козир-Зірки. “Козір-Зірка, – писав Микола Чеботарів, – повстанець проти гетьмана, але ще в 1919-му році перекинувся до большевиків і як їхній агент працював на їхню користь. Большевики уміло використовували його українство для провокаційної роботи середь українського населеня, зовнішній вигляд українця-запорожця найкраще спріяли виконанню ганебних планів большевиків. До сього часу Козір-Зірка у большевиків на урядовій посаді. С. В. (Симон Васильович Петлюра. – Ред.) завжди до нього негативно ставився. І під час евакуації Камянця в 1919 році (Козир-Зірка) був заарештований і засуджений до розстрілу. Виконання присуду відбувалося в ночі, завдяки чому ранений в руку втік” (ЦДАВО України, ф. 4453, оп. 1, спр. 19, арк. 68 – 69 зв.).

Це була точка зору творця “петлюрівської чрезвичайки”, організатора і виконавця усних смертних присудів, які постановляв сором’язливий Симон Петлюра.