Читать «За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії» онлайн - страница 4
Роман Коваль
Саме перший президент Академії наук України в своєму щоденнику тих літ (1917 – 1921) розвиток антисемітизму пов’язує з активною участю молодого єврейства в більшовицьких чекістських організаціях і помстою української сторони за розстріли й катування.
“...Вчера вечером разговор в связи с чрезвычайкой. У всей молодежи, исстрадавшейся, посещавщей места убийств и пыток, – молодых девушек, – страстное чувство мести. Разговоры о мести, недовольство простым расстрелом убийц очень сильно. Хотят и прямо говорят о том, что необходима для них мучительная смерть. И в поезде слышишь о том же. Ехали бабы, бывшие в местах убийств, в чрезвычайках Киева. В Харькове, говорят, все это было в гораздо меньшей степени.
Антисемитизм чрезвычаен. “Жид” – слово, принятое в обществе, где я еду. Ясно сознают о невозможности ограничения прав евреев по закону – но желают и говорят о необходимости ограничения их фактического – общество не будет их пускать” (В. И. Вернадский. Дневники. 1917 – 1921. – Киев: Наукова думка, 1994. – С. 139).
Вже в тридцяті роки ХХ століття це протистояння зафіксувалось і в літературі. Едуард Багрицький у “Думі про Опанаса” вчив українських письменників, як жити далі:
Пам’ятаю, як у часи свого першого знайомства з Леонідом Новиченком (до нього привів мене Іван Дзюба) я йому захоплено розхвалював Леоніда Первомайського – й вірші, й прозу – особливо мені подобалося оповідання “Катерина та її новий дім”. І тоді Леонід Новиченко нагадав мені, з “якого” поета виріс тогочасний майстер, що колись він писав “про нас з вами”. Виявляється, це була цитата з вірша “Лист з Києва”:
Сама дата цього вірша (березень 1933-го) говорить за себе...
За двадцяті роки Україна розплачувалась тридцятими.
Згодом за тридцяті роки будуть розплачуватися сороковими...
Наші недруги хотіли б, щоб це тривало вічно. В дев’яності ми зробили серйозну спробу перепинити цю скажену естафету взаємопобивання і взаємознищення.
Отож, коли безсилі політики, приходять “святі і страшні”. Що потім стається з ними, переконливо показав Роман Коваль.
Багато роздумів породжує ця талановита книжка, яка роздирає сувору завісу минулого.