Читать «Риторика: загальна та судова» онлайн - страница 42

Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їхнього боку тощо.

Алібі — це твердження підсудного про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на прокуророві і судді. Підсудний і його захисник мають право, але не зобов'язані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа повинна бути закрита, а суд першої інстанції повинен винести виправдувальний вирок.

Аналізуючи показання підсудного, прокуророві слід пам'ятати, що КПК України спеціально вказує, що вони підлягають детальній перевірці і що визнання підсудним своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч. 2 ст. 73, ч. 2 ст. 74 КПК).

У своїй обвинувальній промові на суді прокурору слід враховувати, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, і не підтверджені в судовому слідстві іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

При оцінці показань підсудного, який викриває іншу особу, прокурору слід особливо ретельно і критично проаналізувати ці показання. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно грунтується тільки на обмові іншого підсудного, зацікавленого у результатах справи, не підкріплене іншими вагомими доказами.

Показання потерпілого має важливе значення у справі: воно виступає як засіб захисту його прав і законних інтересів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес формування показань останнього дуже істотно відрізняється від показань потерпілого і підсудного. Все це теж необхідно враховувати при оцінці показань згаданих осіб. Слід мати на увазі й особливу зацікавленість потерпілого й підсудного в результатах справи, а також те, що потерпілий і підсудний мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи. Вони весь час були в залі судового засідання, слухали і бачили всі докази у справі.

Серед доказового матеріалу все більшої ваги набуває експертиза. Висновок експерта для прокурора, судді не є обов'язковим, але згода з ним повинна бути мотивована (ч. 4 ст. 75 КПК України). Висновок експерта не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і підлягає оцінці за внутрішнім переконанням прокурора, що грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Умілий аналіз державним обвинувачем висновків експертів у зіставленні з іншими доказами з кримінальної справи робить висновки прокурора переконливими і обгрунтованими.

Недоліком обвинувальних промов при аналізі й оцінці доказів є те, що логічне доказування, аналіз доказів підмінюється переказом показань підсудного, потерпілого, свідків, висновку експерта. Таке повторення лише стомлює слухачів у залі судового засідання своєю одноманітністю і нікого ні в чому не переконує.