Читать «Ще не вмерла...» онлайн - страница 19
Наталья Михайловна Лапикура
— Ой, правду кажете, чорнорота! Але знаєте, яка у нас тут зарплата? Скоро хворі самі себе будуть на прийом записувати і процедури призначати. А те, що ви чули — то ще нічого… Пару тижнів тому вона свою пащу на одного бідолаху так розкрила, що його валер’янкою відпоювали. Уявляєте, підійшла людина, маленький такий чоловічок, і певно, дуже хворий. Ввічливо попросив виписку з карточки. Так вона йому: що за народ пішов, однією ногою в могилі, а ти йому виписки малюй! Він питає: а що ж мені робити? А вона — а що хочте, хоч вішайтесь, а у мене обідня перерва.
Коли Шериф вийшов з кабінету ортопеда, я поцікавилася:
— Слухай, десь я чула, наче є така стаття: доведення до самогубства?
— Є. До п’яти років. Тільки треба довести.
— Ну, то бери ОЦЮ, сказала б — льоху, так своїх свиней ображу. І доводь до суду. Бо це вона Сороку в зашморг штовхнула. Свідки є.
П’ять років тій паскуді, звичайно, не дали. Обійшлася двома, та й то умовно, з відстрочкою. Пом’якшуюча обставина: самотня мама. Бідні діти…
Справу про причину смерті Сороки закрили. На щастя для мого родича і його начальників, ота в’їдлива газетка, що наробила стільки галасу, благополучно прогоріла. Оце тільки нещодавно, кажуть, хтось її знову купив — спеціально під вибори.
Нарешті братик-Шериф мав спокійний, вільний вечір, прийшов до нас, разом повечеряли, сіли подивитися телевізор. Показували англійський детектив за Агатою Крісті. Братусь під хороший настрій обійняв мене лівою рукою і щасливо сказав:
— Міс Марпл ти наша! — за що одразу одержав потиличника.
— Ти чого?
— А ти чого обзиваєшся? Ще б Шерлоком Холмсом назвав! — прикинувся ревнивим Павло.
— Холмсом не назвав би. Бо Марія не палить люльку і не грає на скрипці, хіба що на гітарі, та й то — чотири акорди.
— Не чотири, а чотири рази по чотири! — образилася я. — І це лише в першій позиції. А барре?
— Навіть із барре ти на скрипці не зіграєш. Я інше мав на увазі. Міс Марпл була сильна тим, що всіх своїх односельців знала, як облуплених: хто здатен на злочин, а хто ні. Так і ти у нас: усе помічаєш, усе фіксуєш. От, наприклад: звідки мені було знати, що Сорока у школі до Галини залицявся?
— Справді, звідки? Ти тоді, пуголовок зелений, ще верхи на Бровкові їздив.
— Будеш дражнити пуголовком — обізву старою вішалкою.
— Що-що? Це моя молода, красива, розумна дружина — стара вішалка? От я тобі!..
— А, то ви — двоє на одного? Ну, тримайтеся!
Діти мали величезне задоволення, спостерігаючи, як старші б’ються подушками і регочуть. Сімейна демократія!
А в селі після всієї цієї історії мене заповажали так, що навіть місцеві алкоголіки почали звертатися до мене на “ви”.
Історія третя: і сміх, і сльози
Нова радість стала:
Баба з печі впала.
Як летіла, та й перділа,
Аж курява встала.
(пародійна колядка)
Зранку по дорозі втрапив мені назустріч ходячий барометр соціальних настроїв суспільства, сільський алкоголік на прізвисько Петя Гітлер. Як його там по паспорту насправді звуть і скільки йому років — навіть сам не знає. Бо багато п’є.