Читать «Вогненний водоспад» онлайн

ПЕРША ЗУСТРІЧ

І

Ніч на Землі була світлою. Місяць, немов велетенський ліхтар, заливав усе навкруги рівним блідим сяйвом. Полотно залізниці розтинало навпіл густий ліс і, поблискуючи рейками, тяглося від обрію аж до залізничного мосту. Далі, по той бік мосту, дорога побила поворот і ховалася за пагорбом.

Такої місячної ночі вартувати міст було, мабуть, анітрохи не краще, ніж темної

У непроглядній темноті доводилося стежити лише за ділянкою, освітленою сяйвом електричних ламп. Далі однак нічого не було видно. Місячної ж ночі чергувати було складніше. Звиклі до темряви очі чітко розрізняли тіні від дерев. Місяць поволі котився по небу, то заходячи за хмари, то виглядаючи з-за них, і тіні неквапно пересувалися, створюючи на землі кожної хвилини новий візерунок. Здавалося, що разом з тінями хтось таємничий і спритний поволі пробирається в тиші ночі з лісу до залізничного мосту…

Гвинтівка, заряджена бойовими патронами, не гнітила плеча. Навіть приємно було відчувати ліктем її приклад. Приторкання до неї створювало відчуття впевненості й сили.

Вартовий зітхнув і закрокував у зворотний бік. Ліс стояв довкола безлюдний і загадковий, тихо шелестячи листом… Попереду по річці повільно підпливав до мосту буксир з двома вогнями на бортах — зеленим і червоним. Вартовий дійшов до будки і машинально поглянув на годинника. Час тягся нудотно довго. До зміни ще цілих сорок п’ять хвилин. З порту, розташованого внизу на ріці, долинув глухий гудок пароплава. Вартовий прислухався. Там ішло своє звичайне життя. Там не було такої самотності, як у людини на варті нічної зміни. Гудок пароплава завмер. Вартовий повернувся і поволі рушив назад. Ось так усю зміну: вперед-назад, вперед-назад, тільки б не заснути…

Здалеку знов долинув сильний гул низького тону, який буває на заводах, коли випускають надлишок пари високого тиску. Минуло декілька секунд, почувся короткий ляск, і гул змовк.

II

Якби вартовий зміг заглянути на десять кілометрів вдалину, то він побачив би на галявині в густому лісі дивний предмет, що мав форму зрізаного конуса з опуклими днищами. Він непорушно лежав на боці, великий, завбільшки як висока сосна. Довкіл нього палахкотіло полум’я — горіли стовбури повалених дерев, поламані сучки, сухе листя, чагарі. Полум’я підкрадалося знизу до молодих ялинок, перекидалося по тоненьких сухих гіллячках з однієї на іншу, підіймалося вгору, і молоді ялинки спалахували враз, наче смолоскипи, потріскуючи зеленими голками. До неба злітали снопи іскор. На галявині пахло хвоєю. На низьких хмарах з’явилась рожевувата пляма — відблиск лісової пожежі, що почалася. Десь збоку, в гущавині темного лісу, різними голосами кричали розбуркані птахи. Мурашки сміливо кидалися назустріч полум’ю, намагаючись захистити від нього свої житла, й гинули, спалахуючи одна по одній — маленькі непомітні герої…

І раптом з дивного предмета в усі боки з шипінням ринули товсті білі струмені рідини. Вони випаровувались у повітрі, перемішуючись з полум’ям, окутуючи все навколо густою голубувато-білою завісою. Щільна хмара поповзла лісом, залазячи в кожну щілинку, огортаючи кожен листок, підіймаючись вище верхівок дерев, немов ковтаючи розбурхане полум’я.