Читать «Кришталеві небеса» онлайн - страница 44

Торгунна зблідла, а Хельгі схопився за меча. Джеральд, побачив я, змінився на лиці і хрипко сказав:

— Ти не маєш права так говорити. Візьми свої слова назад.

Кетіль устав.

— Ні, — відповів він. — Я не стану просити вибачення в нероби, що живе дармоїдом у чесного господаря.

Він розлютився, одначе в нього стало глузду не зачіпати моєї родини й образити тільки Джеральда. А то йому і його батькові довелося б мати діло з нами чотирма. Тим часом Джеральд теж підвівся й, стиснувши кулаки, запитав:

— Ти готовий піти зі мною, щоб вирішити нашу суперечку?

— З радістю!

Кетіль повернувся й, пройшовши кілька кроків берегом, узяв із човна свій щит. Джеральд рушив за ним. Торгунна, що стояла непорушно з невимовним жахом на лиці, раптом схопила його сокиру й кинулась навздогін за ним.

— Ти йдеш голіруч? — крикнула вона. Джеральд зупинився й, не зрозумівши, подивися на неї.

— Мені це непотрібне, — промимрив він. — Кулаки…

Сповнений самовпевненості Кетіль випростався, оголив меча й сказав:

— Ти, звичайно, вмієш битися тільки так, як б’ються раби на твоїй землі. Тому, якщо ти вибачишся, буду вважати, що ми владнали суперечку.

Джеральд стояв зіщулившись. Він пильно, як сліпий, дивився на Торгунну, неначе запитував у неї, що йому робити. Вона подала сокиру.

— Отже, ти хочеш, щоб я його вбив? — прошепотів він.

— Так! — була її відповідь.

І я зрозумів, що Торгунна його любить, бо чому тоді вона так не бажала його ганьби?

Хельгі подав йому шолом. Він надів його, узяв сокиру й пішов назустріч Кетілю.

— Негарне діло! — зауважив Яльмар. — Ти на боці чужинця, Оспаче?

— Ні, — відповів я. — Він мені не кревний і навіть не названий брат. Ця сварка мене не обходить.

— От і добре, — зрадів Яльмар. — А то я зовсім не маю бажання сваритися з тобою, приятелю. Ти завжди був добрий сусіда.

Ми разом пройшли вперед й окреслили майданчик для поєдинку. Торгунна попросила мене позичити Джеральдові меча, щоб він теж міг користуватися щитом, але той якось дивно подивився на мене, сказав, що більше воліє тримати в руках сокиру.

Він і Кетіль стали один навпроти одного, і герць розпочався.

Це не був звичайний хольмганг за певними правилами, коли поява першої крові означає перемогу. Ні, ці двоє билися на смерть. Кетіль кинувся вперед, і його меч зі свистом розтяв повітря, а Джеральд відскочив назад, незграбно розмахуючи сокирою. Сокира, дзенькнувши, відскочила від щита Кетіля. Юнак посміхнувся й рубонув мечем Джеральда по ногах. Я бачив, як на штанях чужинця проступили криваві плями.

Це було вбивство з самого початку. Джеральд, мабуть, ніколи не тримав у руках сокири. Один раз він навіть ударив не лезом сокири, а плазом. Кетіль давно зарубав би його, якби меч не затупився від удару по шоломові, а Джеральд не поспішив устати. І все-таки його вже хитало від десятка ран.

— Припиніть! — крикнула Торгунна й кинулася до них.

Хельгі схопив її за руки й силоміць змусив повернутися назад, але вона так пручалася й билась, що Грімові довелося допомагати моєму синові. Я побачив, що Хельгі засмучений, а на лиці керла яскриться злоблива посмішка.