Читать «Кришталеві небеса» онлайн - страница 23

— Хочу молодості, бо молодість дасть мені те, чого не дали знання!

Зелені очі незнайомця уважно вдивлялись у нього.

— Я хочу бути знову молодим, як багато років тому, хочу жити й пізнавати все знову, — додав старий.

— Вартість, — заговорив металічний голос, — вартість полягає в пізнанні. Я пропонував тобі знання, за допомогою яких ти врятуєш інших від хвороб і злоби, і ви будете жити… — Голос на якусь мить завагався. — Як люди…

Старий упав перед незнайомцем на коліна, з сльозами на старих очах, з сльозами туги, такої великої, що вона заступила в ньому все, навіть розум.

— Верни мені молодість, пане, і я віддам тобі себе!

Тригранні очі дивилися серйозно. Мефі не розумів, чого старий хоче. На Корі життя цінували за дією, а не за кількістю балів. Група Убана, що вивчала записи автоматів після повернення з цієї планети, мабуть, допустилася помилки. Не може бути, щоб цей балакучий дурень, який перебуває в полоні власного егоїзму, був найрозумнішою істотою на Землі.

Мефі заговорив невпевнено:

— Молодість… Нащо вона тобі?

Старий витріщив очі.

— І ти питаєш, пане? — Лице його засіпалось. — Молодість — це весна, кипіння крові в жилах, майбуття… Молодість — це родючий грунт, куди падає насіння знань: А ти питаєш, нащо мені молодість! Мефі промовив:

— Я не можу зупинити час. Але можу надати твоєму тілові свіжості за допомогою речовин, яких йому не вистачає. Це могли б узнати всі, якби ти захотів, — додав він.

Та старий уже не слухав його, танцював по кімнаті, плескав у долоні й крутився, сп’янівши від радощів. Тиша змусила його отямитись. Він швидко озирнувся.

Незнайомець стояв у конусі променів, а гранеподібна прикраса на його шоломі — апарат для зв’язку із зорельотом — сипала фіолетовими іскрами. Очі його перестали світитися і неначе заплющились. Старий злякано змовк.

За хвилину Мефі знову розплющив очі й сказав:

— Дай мені своєї крові.

— Для ствердження угоди? — з острахом прошепотів старий. Але думки про близьке щастя прогнали вагання.

Кров Фауста була потрібна Мефі для аналізів, він кивнув головою, набираючи її тонкою голкою в блискучий шприц.

Планета не подобалася Мефі. Клімат був надто суворий у порівнянні з Корою. Задушлива літня спека змінилась осінніми дощами, а коли сніг покрив країну білою ковдрою, вона стала схожа на холодну гробницю. З лісів виходили зграї хижаків і нападали на необережних людей, що різнилися від них тільки зовні, бо самі кидалися одне на одного з найбезглуздіших причин.

Спочатку Мефі здивувало, що найменш войовничими були ті, хто найбільше терпів від браку харчів. А кровожерні вожді спалювали міста й села, убивали й у тисячі способів мучили людей, що працювали на них. “Вони хворі”, — подумав Мефі й помалу почав утрачати надію на успішний дослід.

Одначе то тут, то там він знаходив ознаки розуму й краси. Над смердючим сміттям й напівзруйнованими хатками, де панували злидні й хвороби, гордо зводились до неба прекрасні собори. Проте хоч красою вони й перевершували всі інші будівлі, та були порожні, ніхто в них не жив.