Читать «Кришталеві небеса» онлайн - страница 2
Артур Порджес
Дослід біопсихолога Мефі зазнав невдачі. Але він вірить, що настане час, і люди на Землі позбавляться релігійної облуди.
А тепер, читачу, уяви іншу ситуацію: ти, наш сучасник, незабаром інженер, зненацька потрапляєш у десяте століття. Ти маєш вогнепальну зброю і сірники, знаєш більше за наймудрішого з мудреців тієї епохи. Здавалося б, перед тобою всі повинні впасти ниць, як перед всеземним самодержцем, живим богом на Землі…
Так спочатку й думав сержант Джеральд Робертс, коли після загадкового вибуху на військовій базі опинився в далекому минулому. (Оповідання Пола Андерсона: “Людина, що прийшла надто рано”). Однак сталося по-іншому. Вже в перші дні перебування серед неписьменних, простих ісландців сержант-американець виявився безпорадним. З нього глузували, а він не міг відстояти себе, бо не вмів працювати фізично, не мав тих найелементарніших навичок та знань, без яких людина десятого століття не могла боротися за своє існування. Сержант Джеральд Робертс нічого не навчив ісландців. Він не діяв, а тільки говорив, отож його розповіді про надзвичайні досягнення науки й техніки двадцятого століття сприймалися просто як гарні побрехеньки. Не зумів цей американець довести й свою культурну вищість. “Справжнього лоску в нього не було, — з жалем констатує старий ісландець Уольфсон. — Він не годен був заримувати бодай двох віршованих рядків! Неосвічені й відсталі, певно, люди живуть в отих Сполучених Штатах!”
Дещо в іншому плані розвиваються події в оповіданні Гаррі Гаррісона “Смертні муки прихідця”. Автор показує двох “носіїв культури”, землян, на далекій планеті Вескера. Перший із них, торгівець Джон Гарт, поважає наївних і простодушних мешканців планети, поступово передає їм знання землян, привчає до пращ. Другий — місіонер отець Марк — взяв за мету “навернути вескерян до лона церкви”, отож повсякчас торочить їм усякі релігійні небилиці. Справа кінчається тим, що вескеряни, аби перевірити істинність християнського вчення, розіп’яли на хресті місіонера, сподіваючись його воскресіння. Але цей жорстокий експеримент не піде марно: разом із смертю отця Марка рушилось назавжди і те “кришталеве небо”, яке намірився воздвигнути над вескерянами фанатичний піп, аби відгородити їх від справжніх знань.
У збірці науково-фантастичних оповідань, яку ти, читачу, тримаєш у руках, немає оповідання під назвою “Кришталеві небеса”. її названо так тому, що вся вона має гостре антирелігійне спрямування. Кожен з авторів збірки по-своєму руйнує оті залишки застарілих уявлень, за які ще чіпляються церковники.
Кілька оповідань у збірці написано в гумористичному плані. Таке, наприклад, оповідання радянського письменника Всеволода Ревича “Штурмовий тиждень”, — своєрідний вступ до книги.
З лукавою посмішкою розповідає автор історію “сотворіння Землі”, а на додаток ще й нескінченного Всесвіту. Ні, “Бог” Всеволода Ревича зовсім не отой могутній вседержитель, в ім’я якого церковники всіх мастей знищили мільйони людей, а симпатичний дідусь, який чухає потилицю, замислившись над нерозв’язним питанням, хоче стукнути кулаком по столу (а стіл ще не створено!) і дуже пишається з себе, що винайшов креслярський пристрій, так званий кульман.