Читать «Великий день інків» онлайн - страница 94

“Він став надто зухвалим і необережним, — подумав Себастьян. — Може, це від того, що почуває свою силу?..”

Бракватіста ніби вгадав комісарові думки. Самовпевнено посміхнувшись, поклав на стіл важкі кулаки і заговорив, розтягуючи кожне слово:

— Ти не впізнаєш свого старого приятеля Бракватісту? Часи не ті, друже мій! Зовсім не ті. Нам потрібна сильна рука, надійна й несхитна, як броньований кулак. — Бракватіста розімліло схилився до комісара всім своїм туго набитим тілом, довірливо примружив великі, темні очі. — Ти читав Валенсіо Лунсія “Ліберальний цезаризм”? Розпач, крик серця! Демос зовсім здеморалізований, йому потрібний добрий хазяїн, як поганенькому віслюку — гострі остроги. Цей Лунсія не дурень! Він заявляє, що плебс завжди був дезорганізуючим фактором і що тільки “цезар” врятує націю від повного морального й політичного кретинізму. Що, здорово?

— Здорово, хоч і не зовсім оригінально, — з похмурою байдужістю видавив Олів’єро.

Полковник, ніби вжалений, підняв голову, з образливою міною потягнувся до пляшки. В його голосі забриніли досадливі нотки. Справді, оригінального мало, але досить слушно. Сьгодні треба відкинути всі сентименти і діяти рішуче. Ситуація надто складна…

— Невже? — підняв широке, грубе лице Олів’єро.

— Звичайно… не все втрачено… — зам’явся полковник. — Ми ще на коні.

— О, безперечно! — вигукнув комісар з сарказмом. — У ваших руках армія.

Бракватіста, не вловивши в його тоні іронії, трохи пожвавішав.

— Так, армія, офіцерський корпус… Ми одержали недавно сто двадцять новеньких американських “джипів”. Шість машин щодня чергують перед домом сеньйора президента. Авіацію теж незабули. Старий придбав собі п’ять реактивних “вампірів”, і, коли під час парадів вони проносяться над його палацом, він дуже мило махає їм з балкона хустиною. Загалом, як бачиш, є чим воювати.

— Але я чув, що Кавендіс збирає своїх прихильників? — докинув все тим же тоном Олів’єро.

— Можливо, — кивнув головою полковник. — Батіс почуває себе не зовсім певно. Особливо він боїться лівих. Нас двічі викликали для охорони палацу. Одного разу ми витримали цілу облогу. Шість годин тривала демонстрація. Довелося підтягнути танки і нашу дивізію. Батіс украй розгубився. Я зайшов до нього в кабінет, щоб спитати, що робити далі. Ти знаєш, він був жалюгідний. Весь тремтів, засунув голову в сейф і перебирав там якісь папери. Коли побачив мене, мало не впав біля столу. Мабуть, подумав, що я прийшов заарештувати його. І тоді мені в голову спала ідея… — Бракватіста з деякою підозрою глянув на комісара, ніби зважуючи, чи варто розкривати душу перед цим чоловіком, але співчутлива посмішка на обличчі Олів’єро заспокоїла його. — Я подумав: варто мені було арештувати його, вийти на балкон і оголосити, що республіку врятовано, мене б зробили героєм. Можливо, мене призначили б… — Він раптом зареготав гучно і силувано. — Звичайно, це я так, жартома. Ти не думай нічого. Мої погляди лишилися незмінними: міцна диктатура і орієнтація на північ.