Читать «Великий день інків» онлайн - страница 84

Кінь нетерпляче гарцював на місці, обпалюючи недобрим оком робітників. Смирна конячина, на якій їхав за комісаром поліцейський стражник, лякливо тиснулась до огорожі. Себастьян підняв свого крислатого капелюха! Годі! Ніяких мітингів! Кожен, хто зважиться мітингувати, буде занесений у чорний список.

Себастьян рушив далі. Він згадував останні події. Звичайно, йому вдалося дечого домогтися, його зусилля не пропали марно. Найголовніше зроблено. Найголовніше в житті сеньйора Олів’єро. Він виконав завдання урядових інстанцій. Таємного агента, який віз повідомлення для підпільних повстанських сил, затримано і знешкоджено. Ха-ха! Чудесне слово! Хто тільки вигадав таке слово — знешкоджено! Однієї кулі в груди було досить, щоб знешкодити такого небезпечного ворога. Та цього мало! Сеньйор Олів’єро здійснив заповіт свого життя, виконав клятву, яку дав своїй славнозвісній сім’ї. Ернестіну, дочку Коельо, покарано.

Коли донька доктора Коельо відмовилась стати його дружиною, зганьбивши високоповажний рід Олів’єро, молодий Себастьян поклав собі за мету жорстоко помітитися зарозумілій красуні. Скільки років він чекав нагоди, скільки років він викохував у своєму серці плани помсти! Від його кохання, звичайно, давно вже не лишилось і сліду, але жадоба помсти за ці роки перетворилась у нього на хворобливу пристрасть, на маніакальну ідею. І ось доля усміхнулась йому. Через таємну агентуру поліцейський комісар дізнався, що сеньйора Ернестіна, дочка Каріоко Коельо, повертається на батьківщину, маючи важливе доручення від свого емігрантського центру. Урядові інстанції в зашифрованій телеграмі інформували комісара про можливий маршрут її подорожі, називали її прикмети і в категоричній формі зобов’язували знешкодити державного злочинця.

Знешкодити державного злочинця! Ха-ха! Як чудесно це звучало! Він мав знешкодити державного злочинця, який у той же час був його смертельним ворогом. Правда, в телеграмі йшлося також про те, що треба з’ясувати мету подорожі ЕрнестІни, дізнатися від неї, до кого вона їхала, з ким мала встановити контакт. Але ж не все можна зробити так, як того вимагає високе начальство. Добре посилати вимоги з центру, сидячи під охороною парашутистів і танкових батальйонів за тисячі кілометрів від цієї клятої, забутої богом сельви…

Олів’єро ще й зараз бачив перед собою картину допиту на “Віргінії”. Коли вони затримали корабель, з палуби почали стріляти. Якийсь матрос-сміливець вирішив порятувати свою прекрасну мадонну. Один пістолет проти сотень рушниць! Матроса безжально зарубали, капітана взяли під арешт.

Збігши в каюту, комісар Олів’єро, розхристаний, з вибалушеними, налитими жадобою помсти очима, побачив невисоку, худорляву жінку, зодягнену в чорну доладно скроєну сукню.

Сеньйора Ернестіна, вже немолода, але все ще з слідами сліпучої вроди, обпекла його презирливим поглядом і спокійно мовила:

— Ви як були поганим кабальєро, так ним і залишились. Убивати із засідки — це ваше звичне діло.