Читать «Великий день інків» онлайн - страница 61

Втім, що таке його покарання? Як страждає зараз і страждатиме ще більше його батької Олесь розумів, яке тяжке випробування випало батькові, відомому радянському професорові, чесній, мужній і достойній людині, котрій довірено таку відповідальну міжнародну місію. Комусь ця його місія не до вподоби. Генерал Батіс — так, здається, називали президента цієї країни, — дуже не любить сторонніх контролерів, ненавидить батька, посилає вслід за ними човни, піроги, поліцейські кордони, хоче повернути їх назад і не дати їм розшукати загиблого голландського вченого доктора Ван-Саунгейнелера, розкрити його таємницю, і жорстоку правду про уряд, генерала Батіса. І, щоб змусити тата замовкнути чи відступити, генерал зробить усе. Олесь не міг точно сказати, що саме зробить генерал, але був певен: його схопили для того, щоб батькові було погано, щоб він злякався… Що я наробив? Що буде з нами всіма?…

Поволі сон придавив змучене тіло хлопця, і був той сон гнітючий, гарячий, мов велетенська глибінь моря, куди він поринав дедалі швидше, занурювався всім тілом, всім серцем, зникав, і розвіювався, і ставав нічим…

Несподівано в лице йому вдарило світло електричного ліхтарика. Він розплющив очі і побачив Фернандо. Біля нього стояв індіянин і дивився на Олеся. Чомусь надто пильно, мовби радісно дивився. Той погляд зрештою штовхнув Олеся в груди, він поволі підвівся і тут упізнав індіянина. Це був той самий дикун, якого хотів задушити в моторному відсіку матрос Сильвестр.

Олесева рука мимоволі потяглася до грудей. Амулет! Його амулет був у нього на тілі!

— Білолиций сеньйоре, чому ти опинився в нашому таборі? — запитав здивовано юний індіянин.

— Мене привели сюди, — сказав Олесь, намагаючись вимовляти іспанські слова чітко й виразно.

— Хто смів його привести сюди? — очі юного індіянина зробилися жорстокими.

— Це я забрав його з ланчії “Віргінія”, - сказав впевненим, навіть дещо зверхнім тоном Фернандо. — А ти забирайся звідси геть. Інакше будеш повішений, як пес.

Обличчя індіянина потемніло від гніву. Обернувшись до інших вояків, що стояли в поштивій, якійсь аж наче настрашеній позі, юнак мовив до них щось коротко і владно. Був тут для них наче верховний жрець, наче володар. І вмить всі присутні індіяни впали перед прибулим, торкнулися лобами землі, пробелькотіли щось хапливо, з екстазом відданих рабів, потім посхоплювалися на пружні, м’язисті ноги і раптом, мов дикі кішки, накинулися на Фернандо. Він був зв’язаний, обплутаний товстими ліановими путами і кинутий до ніг юнака.