Читать «Великий день інків» онлайн - страница 51

— Абсолютно, — згодився Крутояр, — але слід з’ясувати одну важливу деталь. Чому негідник Фернандо не вбив малого? І на що він сподівався, замикаючи хлопця у своїй каюті? На його довготривалий сон, на його запаморочення чи, може, на те, що після великої дози випитого Олесь взагалі може не прокинутися?

Думка плуталася, чіткої відповіді не було. Одне безперечно: діяв якийсь продуманий, принаймні зарані готовий план дії. Ще трішки, і цей план був би здійснений. Може, в його найтрагїчнішому вигляді.

— Ось вам і контроль Організації Об’єднаних Націй, — мовив з темряви Бунч. — Ось вам і мандат недоторканості. Я рішуче протестую!

З Крутоярових грудей вирвався жовчний сміх.

— Протест тут не допоможе. Потрібні конкретні контрзаходи. Ми перебуваємо, хоча й у тропічному лісі, в зоні дикунського племені, але все ж таки це загалом культурна країна з досить розвинутою державною системою… Якщо не поліція, то громадськість…

Він не закінчив. Корабель зненацька трусонуло, палуба накренилася. Стали падати ящики.

Самсонов перший схопився на ноги і, виставивши, мов сновида, поперед себе руки, пішов уздовж борту.

Мотор затих. “Голіаф”, поскрипуючи своїми дерев’яними суглобами, непорушно стояв серед мовчазної темної ріки.

Крутояр також став навпомацки вибиратися з-під тенту.

— Сліпа курка! — пробурмотів він, вдивляючись у морок. — Невже налетіли на якусь посудину?

— Швидше на корч, а може, на сонного алігатора, — озвався Бунч. — Боюся, що цей алігатор продірявив днище, і тепер нам доведеться викачувати помпою воду.

Одне було ясно: “Голіаф” наткнувсь у пітьмі на якусь непереборну перешкоду. Можливо, й справді це був тільки водяний корч, якась повалена деревина, котрими так густо було захаращено русло ріки. Але чому капітан не шукав надійного проїзду? І де він узагалі подівся? Чому не чути його голосу?

Раптом із темряви виринуло дві постаті. Крутояр впізнав Самсонова та капітана Пабло. Капітан намагався щось пояснити географу, але той, не розуміючи іспанської мови, тільки невиразно мугикав у відповідь.

— Ах, це ви, сеньйоре! — немов аж зрадів Пабло, розгледівши в пітьмі Крутояра. — Просто не знаю, що вам сказати. Не бачив ще в своєму житті такого дива.

— Здається, з нами трапилось лихо, а не диво? — нервово упвав його Крутояр.

— Ніякого лиха, сеньйоре. Лиха зазнав хтось інший, але серед ночі я не можу нічого второпати. Ми наткнулись на невідомий корабель. Проклята старість. Сам стояв біля штурвала й не розгледів.