Читать «Великий день інків» онлайн - страница 43
Юрій Дмитрович Бедзик
— Хтозна, може, ви й маєте рацію. То що ж нам робити далі?
— Відступати пізно, — твердо рубнув великою долонею повітря Крутояр. — Ми мусимо пробитися до верхів’їв Ріо-Падамо. Там є аеропорт місцевого значення. Якщо ми не знайдемо жодних слідів голландця й отого загиблого племені, я фрахтую літак і ми повертаємося до моря.
Тепер можна було вийти нагору, подивитися, що там діється, чи заспокоївся врешті набожний старий капітан? Крутояр поклав руку на опасисте плече Бунча, і той відчув його потиск. Так, ми в нелегкій ситуації, але панікувати — то ще гірше. Вперед і тільки вперед!
В капітановій рубці все та ж ділова атмосфера. Пабло стоїть за кермом, видивляється в далекі повороти річки. Слава богу, минулося. Він, який звик до всяких несподіванок, і то розгубився. І тільки коли суденце вибралося з небезпечних місць, зітхнув полегшено і всміхнувся.
— Свята діва Аточська, не позбавляй нас своєї благості, - шепочуть сухенькі губи старого капітана. — Не віддавай нас нехристам. Оце останній раз я плаваю по цих клятих водах. Годі. Не хочу таких заробітків, не хочу таких грошей.
“Голіаф” усе далі забирається вгору по річці. Люті напасники майже зникли з поля зору. Все щасливо скінчилося. Капітан Пабло може тепер вгамувати свої побоювання і навіть пожалкувати, що так похапцем багато чого наобіцяв діві Аточській: не плавати, не заробляти, не потикатися в ці місця!.. Дурень він та й годі. Кінчилося — і квит. “Голіаф” на свободі, “Голіаф” усе може і на все здатний…
А втім, стривай!
Щось наче скоїлося з машиною. Мовби хтось сіпнув суденце, схопив і не пускає.
Сильвестр визирає з моторного відділення, обтирає паклею руки, його плескате з качиним носом обличчя чимось стривожене.
— Сильвестре, що там?
На замазюканому мулатовому лиці винувато поблискують великі мигдалеві очі, губи ворушаться безгучно і майже нечутно. Гарний парубок, надійний, відданий. Інша річ — Фернандо, хирлявенький, гостроносий, з недобрими очима, що наче винишпорюють щось, придивляються, де можна схопити ласий шматок. Фернандо — пташка з поганої зграї. Ось і зараз не знати, де він заховався, в яку шпарину заліз.
— Так що там такого, Сильвестре? — питає капітан Пабло.
— Погано ідемо, капітане.
— Дай повний хід.
— Я й так витиснув усе, сеньйоре капітан…
Очі капітана Пабло втуплюються в берегову смугу, і раптом жах проступає в його сірих, вицвїлих зіницях. Капітан Пабло помічає, що берег спинився, спинилися високі пальми, спинилися завислі над водою ліани, потворні корчі на шумовиннях… Отже, “Голіаф” теж спинився.
Капітан Пабло збігає в трюм. Що сталося з мотором? Він бере важіль передачі, переводить уперед, вмикає вал гвинта і прислухається до шумів під днищем. Корабель рвучко сіпається вперед, але не може зрушити з місця.
Здогадки, одна страшніша за іншу, проносяться в голові Пабло: “Сіли на мілину. Зламали гвинт. Уперлися в корч”. Капітан гарячково дошукується відповіді, що може врятувати їх від смертельної небезпеки.
— Сильвестре… Ми, здається…
Високий мулат, піднявши брови, нерухомо завмер біля мотора. Для нього капітан Пабло — другий бог, якому він підкоряється душею й тілом. Що каже сеньйор капітан?