Читать «Херем» онлайн - страница 2

– Сеной, – повагавшись, буркає перший.

– Сенсеной, – сповіщає другий.

– Сенгелаф, – зізнається третій.

Добірна трійця, еге ж. Коли серед духів Мовчазної Ями зчинялась якась колотнеча чи Нічна Наречена із почтом вирушала на лови, з гори Херем відсилали цих трьох, що хутко підносили занепалі на той час закон, порядок і чесноту. Ну, та кепський з мене дух, а Наречена ще гірша. Якого ж лиха шукають вартові янголи коло вогнища злодія?

– Ми прийшли з миром, – каже перший, себто непримиренний вояка Сеной, – і з миром підемо, як скажеш, не приховуючи, все. що нас цікавить.

Я дозволяю собі глузливо гмукнути. Атож, хапайся за меча, Сеною. Дратуйся, злостися… Ага. Я тобі потрібен, не ти мені, аби оце коло мого вогнища гонор гнати!

– Не в часи скрути годиться нам плекати ворожнечу! – втручається старий Сенсеной. – Не будьмо гнівливими, де чекають поблажливих, не будьмо нещадними, де вітають щиросердих. Від незгоди до приязні шлях стелиться лише тим, хто має мудрість вислухати та розважливість пробачити.

Мені хочеться витрусити вухо, в якому від слів Сенсеноя дзижчить, як у вулику. Я й забув, якої той може заспівати, як справді кепсько ведеться!

– Нас привело лихо, Маззакіне, – говорить чесний Сенгелаф, – бо ж і в море стрибнеш за коштовним перснем, і з води хмелітимеш, як забракне вина.

Мрійник Сенгелаф дійсно засмучений, бо інакше згадав би неодмінно красу та цноту, що спонукає доброчесних до звитяжності (мені завжди було цікаво, до якої власне). Та нині, певне, не його день. Чи то, радше, не його ніч.

– Що ж за скрута непокоїть вас, панове? Чим може зарадити нікчемний волоцюга світлим янголам гори Херем?

Еге, не втримався. Зараз ось Сеной вихопить свого різака… Та й вихопив би, проте спинився на півдорозі, зітхнув і задивився геть.

– Нам потрібен Асата, – буркнув він. – Ти, Маззакіне, останній, хто знався із тим брудним виплодком змії й собаки.

Ой-йой-йой, друже мій, говори, та не наговорюй! Хоча… Звідки ж тобі, сіромахо, знати чиїм виплодком був злощасний Асата?

– Не певен, чи він досі живе, панове, – чесно зізнаюся я. – А чи можу я, ваш відданий слуга, спитати, яка це раптом у ньому виникла потреба?

– Не варто проти ночі починати розмову про шляхи злого промислу… – застерігає обережний Сенсеной.

– Я скажу! – не витримує його молодший товариш. – Час минає! Ми не можемо потрапити на гору Херем – усі шляхи закриті, як ворота міста перед ворожою навалою. Боги не чують нас! Нам потрібен Асата, бо востаннє таке зчинялося, коли він зазіхнув на святість Храму Творця!

Сенгелаф ледь не плаче. Авжеж, їх не чують боги! Хлопці настрашені до нестями, хоча старші й ховають ляк. Такий страх навіть янгола змусить схилитися перед лиходієм… Боги не чують?! Оце дивина! Впору було сміятись.

– Я розповім вам про нього, – кажу я, і голос зненацька зраджує мені. – Я розповім вам про негідника Асату. Проте навряд чи ця оповідь, панове мої, відчинить для вас браму неба.

Навряд. Але вірити не заборониш.

* * *

Все почалося тоді, коли його продала в рабство власна родина. І мала на те, слід сказати, достатні підстави, бо ж із давніх-давен злодія продають за вчинену ним крадіжку. А що вартість коштовності, на яку зазіхнув крадій, була незмірно великою, то і термін його рабства мусив бути незмірно довгим, себто довічним, скільки б того віку йому не судилося.