Читать «Піраміда Сонця» онлайн - страница 84

Олександр Ємченко

Навчений гірким досвідом тих, на кого впала грізна рука Олімпійця, Посейдон відгукувався на кожен його поклик. Так було і тоді, коли Зевс задумав провчити людський рід, що зазнався і вийшов з-під покори.

У Троянській війні Посейдон був на боці ахейців, Зевс же підтримував троянців. Щоб не викликати гніву Громовержця, бог моря допомагав ахейському війську таємно. Одного разу, залишивши свою колісницю у глибокій морській печері, він вийшов на берег, перевтілився у віщуна Калханта і подався до ахейського стану, що панічно відступав під натиском троянців. Дзвінким голосом повелитель моря звернувся до двох воїнів:

— Ви врятуєте ахейське військо й кораблі, якщо згадаєте про власну мужність і відвагу. Не треба лякатися троянців, хоча вони й прорвалися крізь браму…

Проявив себе Посейдон і в фіналі Троянської війни. Кінь, збудований йому в жертву, як відомо, став фатальним для Трої.

Такий в загальних рисах портрет бога, ім’я якого випало восьмій планеті нашої сонячної домівки. Після Зевса він був найшанованішим у стародавньому світі. І сьогодні мешканці третьої планети часто згадують морського бога — серед моряків усього світу існує звичай «посвячувати Нептуну» тих, хто вперше перетинає екватор.

А що знаємо ми про саму планету, яку нарекли ім’ям такого популярного бога? Гай-гай, похвалитися тут особливо нічим, за винятком хіба що того, як було відкрито це небесне тіло. Виявлення Нептуна є надзвичайним досягненням людського розуму — планета була відкрита на «кінчику пера».

«Кмітливий» кінчик пера

Завжди, коли заходить мова про унікальну історію відкриття Нептуна, автори науково-популярних книг з астрономії люблять ефектно заявляти, що це відкриття здійснено одним астрономом на «кінчику пера», тобто за письмовим столом. Насправді трансуранова планета була відкрита об’єднаними зусиллями англійських, французьких і німецьких математиків і астрономів.

Все почалося з «неправильного» руху Урана, котрий весь час відхилявся від свого курсу. За теоретичними розрахунками він мав рухатись по чітко визначеній орбіті, а виходила якась недоладність — планета постійно збочувала з визначеного космічного «путівця», немов хтось невидимий сіпав чи відтискав її. «Чи не хильнув десь старий Уран?» — жартували німецькі пивовари. Жарти жартами, а в науковому світі наростала сенсація — велетенська планета не підкорялася законам небесної механіки. Спочатку вчені розгубилися, а потім врешті-решт дійшли висновку, що за Ураном крутиться ще одна планета.

Директор Дерптської обсерваторії Йоганн Медлер з цього приводу писав у 1841 році: «Ми доходимо висновку про існування планети, що діє на Уран і збурює його. Ми можемо навіть висловити надію, що в недалекому майбутньому математичний аналіз реалізує свій найбільший тріумф — відкриття, здійснене очима розуму там, куди безпосередньо погляд людини не в змозі проникнути».

Минуло п’ять років, і передбачення Медлера справдилося. Зауранову планету шукало багато астрономів. Поталанило двом — французу Урбену Левер’є й англійцю Джону Адамсу. Незалежно один від одного, вони здійснили подвиг, гідний видатного математичного розуму, — теоретично розрахували орбіту восьмої, ще невидимої планети.