Читать «Піраміда Сонця» онлайн - страница 11

— Не розумію тих, хто раніше десантувався на Меркурій, — мовив астробіолог Попович, зайшовши до каюти командира космольота. — Вони або знемагали під немилосердним сонцепалом, або ж дубіда від лютого морозу ночі. І, траплялося, гинули. До речі, хто перший запропонував створити літаючу базу типу «день-ніч»?

— Академік Шафорост, — відповів командир космольота Куриленко. — Три роки тому ми прилітали з ним сюди. Одного разу він вирушив у розвідку на всюдиході. Що з ним там сталося, достеменно не знаю. Але, повернувшись, він звелів негайно згортати експедицію і стартувати на Землю. «Так ми ніколи не освоїмо цю планету, — сказав він тоді. — Тут хтось побував до нас, могутніший І розумніший. Маємо внести корективи у програму досліджень цієї планети». Отоді й народилася ідея створення літаючої бази «день-ніч».

— Була, здається, ще пропозиція, — продовжив розмову астробіолог, — встановити базу на одному з меркуріанських полюсів, звідки нібито відкривалась чудова нагода досліджувати Сонце…

— Так, висувалась і така ідея. Але цей проект мав один гандж — дослідники могли бачити тільки половину сонячного диска. Інша ховалась за лінією горизонту. Що ж виходило? Отаборитись на Меркурії, тобто найближче до Сонця, і не бачити всього Сонця… Це все одно, що стрибнути у воду і не викупатись, чи прийти до кінозалу і не подивитися всього фільму, — по цих словах командир, щось згадавши, підвівся і ввімкнув відеофон.

На екрані спливла каюта, де розміщалась служба планетолога Карпенка.

— Результати гравітаційного зондування готові? — запитав командир.

— Будуть за десять хвилин, — відповів планетолог. — Не хвилюйся, командире, до об’єкту ще далеко…

При згадці про «об’єкт» Куриленко спохмурнів, вимкнув відеофон і взяв до рук зведення, що годину тому подав астрофізик Міняйленко.

Той вперше брав участь у міжпланетній експедиції, і, зрозуміло, що командир час від часу ревізував його роботу.

— Ти знаєш, — звернувся він до Поповича, переглянувши зведення астрофізика, — мені дедалі більше подобається робота нового члена нашої експедиції.

— Ще б пак, — усміхнувся Попович. — Це ж визначний учений планети. Правда, він за вдачею анахорет, домосід, у космосі ще не був, але на зорі дивиться просто — як на вуличні ліхтарі. До речі, це він допоміг академіку Шафоросту переорієнтувати головні завдання меркуріанських експедицій, що дуже не сподобалося геологу Гаху.

— Я б теж після цього не вітався з ним. Згорнув, по суті, всі геологічні пошуки рудних металів на Меркурії… Але що зробиш — Сонце виявилось головнішим і актуальнішим для Землі…

— Авжеж, — пожвавився астробіолог, — Сонце справіку було живоносним вогнем на Землі. Але не тільки живоносним, — по цих словах Попович нервово стиснув руки І мимохіть подивився на передній екран зовнішнього огляду, де розпеченими іскрами палахкотіла гігантська сонячна куля. — І не тільки живоносним, — повторив він спроквола. — Масові епідемії хвороб, жахливі природні катаклізми, руїнацїя атомних об’єктів… Є підозра, що наше світило диригує війнами, ба, навіть спричинює сімейні чвари…