Читать «Отраженье» онлайн - страница 53

Що ми не володіємо Землею,

Руйнуючи її – загинемо із нею.

І все, що ми робили «як прийдеться»,

Великим лихом з часом обернеться.

Ми просимо, щоб Бог нам Дав Спасіння,

Так треба ж берегти і нам Його Творіння,

Зусилля об‘єднаємо і може,

Господь нам в добрій справі допоможе.

Коли спустілі вже сади

Коли спустілі вже сади

Вітри північні колисають,

І передчасні холоди

Тривожним сумом огортають,

І, з насуваннями пітьми,

Природи стишуються звуки,

Цінуємо все більше ми

Чутливі, теплі, добрі руки,

Нас гріють очі та серця

І зорі, що так ясно сяють,

Немов би знову обіцяють

Ту казку – де нема кінця.

Ні жахливих заграв, ані криків нема

Ні жахливих заграв, ані криків нема.

Так просто, крізь наше буденне сприймання,

Нас просочує крадькома

Вибуху завтрашнього страждання.

Сторожко, щоб монстрами не стали діти,

Щоб в тілі лускатім їм не скиглити,

Не допускайте Землю труїти,

Бо легше втримати, ніж відтворити.

Щоб день не став подібний до ночі,

Боріться за кожен шабель природи:

Рослини, тварини, повітря, води…

Як завтра ми дітям подивимось в очі?

Птах перетнув мій шлях. І я відчув

[Переклад: Журнал “Tht Baltic Sea Progect”,

News Letter No.2 1995, S-15, Anonimus poet

at the Meri-Pori camp. За підстрочником Андрія Турчина]

Птах перетнув мій шлях. І я відчув:

Цей день незвиклий, не такий як інші.

Птахи летіли в обрій, наче вірші,

Я рахував їх, я про все забув.

Кружляли чайки просто наді мною.

Їх дзьоби червоніли наче маки…

Я рахував ті незчисленні знаки,

Що перламутрово світили білизною.

Наповнювали пляж по птиці птиця:

Поганки, лебеді, качки, лисухи…

Здавалось навіть моря згасли звуки

І ця екскурсія ніколи не скінчиться.

Я рахував. Я весь був у роботі.

Я розчленовував незнаних птахів килим.

Я рахував і думав: нам, безкрилим,

Скажіть, як там – у вільному польоті.

Різноманіття – то сама природа.

Біолог-початківець, що ще треба?

Незайманих води, землі та неба…

Це – вибір мій! Моя винагорода!

Все мине. Час знову обертає

Все мине. Час знову обертає

Коло мрій вздовж колеса буття.

Повертає все, та не вертає

Віри у безхмарне майбуття.

Серце з часом ніби кам‘яніє.

Хоч до інших досить в нім жалю,

Та, чим далі, більше розуміє

Безпорадність приступну свою.

Ось і все. Я всім усе пробачу.

Це дрібниці. Це усе мине…

Я, очами, вже давно не плачу,

Тільки не розпитуйте мене.

Господи! Живу я, гріх жалітись

Господи! Живу я, гріх жалітись:

Є робота, дах над головою,

Тілу є до кого притулитись

І Душі нема іще спокою.

Господи! Пробач, що серце прагне

Віднайти і для Душі розради:

Висловитись… висловитись тягне.

Я не прагну грошей, чи посади -

– Розуміння… і бажання чути…

Адже я для чогось ще жива?

Господи! Невже не може бути,

Що комусь потрібні ці слова.

То що ж таке святкова дата?

То що ж таке святкова дата?

Це радість, а чи ж навпаки?

Це ми святкуємо роки,

Що їх відбулось вже багато,

Що в них і радість почуття

І перші пристрасті кохання,

Що Бог нам дарував Життя,

І сум, і щастя і страждання,

Що ми пізнали дивний світ

Нерукотворної природи,

Її дерева, скелі, води,

Квітневих луків дивоцвіт.