Читать «Крок вікінга» онлайн - страница 6

Подальше дослідження ноосфери принесе розгадку таємниці натхнення — специфічного стану, добре знайомого справжнім митцям, коли здається, що твоє творіння само приходить до тебе або ж ти вириваєшся в якісь особливі сфери, де свідомість прояснюється, а духовні сили дивовижно прибувають, як це стається з героєм оповідання «Простягаю у ніч я руки». Головне, позбутися того специфічного ідеалізму, на який штовхає… страх перед ідеалізмом.

Саме погляд на думку, на духовне життя людини як на щось таке, що не піддається дослідженню, й веде до концепції «дива», котра безплідна в самій своїй основі, бо нічого не пояснює.

Дива немає — є непізнане, й усе, що створила колективна людська уява, безперечно, несе в собі раціональне зерно.

Ми вже звикли знаходити в газетах та чути по радіо попередження про магнітні бурі й поради, як треба поводитись у такі дні хворим на серцево-судинні недуги. Але яким же непростим був шлях до цієї практики, як багато звичних упереджень довелося відкинути на ньому. А скільки їх’ ще обтяжує політ нашої думки та уяви?

В оповіданні «Дар Оріона» у роздумах про етичні явища життя використані записи легенд, які зібрали учасники однієї з реріхівських експедицій.

Не можна полетіти на Місяць у такий спосіб, як його описав Жюль Верн… Але яке це має значення, коли в принципі людина може дістатися супутника Землі? Найперше завдання фантастики — це готувати громадську думку до того, що прийде з майбутнього, аби воно було зустрінуте не з перелякано заплющеними очима і не з бездумним захватом, а тверезо, з гідністю, з розумінням неоднозначності всього відкритого й створеного, з прагненням повернути його тим боком, що стверджує життя, а не знищує його.

Ще зовсім недавно у нас називали ідеалістами не тих, хто заявляв, що пшениця може перетворитися на пирій, а із зозулячого яйця вилуплюється малинівка, хоч це й суперечило найелементарнішому здоровому глузду, а тих, котрі прагнули дослідити матеріальну природу спадковості. Саме останніх і звинувачували у «попівщині» та «містиці»: розгул лисенківщини з її заборонно-карними методами ведення дискусій відкинув нашу науку, зокрема й сільське господарство, на кілька десятиліть, знищив багато світлих та сміливих умів. Такого не повинно повторитися.

Нам необхідно позбутися тяжкого спадку минулого, змінивши духовну атмосферу всього нашого життя. Щодо цього становлять інтерес думки письменника Володимира Новикова, висловлені з приводу творчості поета Анатолія Жигуліна: «Змінити духовно-моральну атмосферу нашої дійсності… Чи наївне це прагнення? Воно, звичайно, за першої нагоди ми зразу ж починаємо іронізувати над ідеалізмом, посилатися на соціальні передумови та економічний базис. Але іронія історичної долі й полягає в тому, що наша тотальна прагматична орієнтація на «базис», наше схиляння перед цифрами виплавки чавуну й сталі обернулося великими негараздами саме в «базисній» частині. В країні, де матеріалізм піднесли ледь не до рангу релігії, вельми скрутно стало саме з усілякого роду матеріалами. І чи не приходимо ми саме сьогодні до неминучих думок про те, що духовне звільнення особистості — не десерт до соціальних перетворень, а їхня складова частина і необхідна умова».