Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 34

Віола почала втрачати свідомість. Ще запам’ятала квітучі сади, лелеку в синьому небі. Усміхнулася — адже це лелеки приносять дітей для мам. Лелека сів на стріху будівлі, заклекотів заклично…

А у великій світлій палаті молода жінка питала в лікарки:

— Хто? Хто народився?

— Дівчинка. Як назвете?

— Віолою, — усміхнулася мати. — На пам’ять про ту, славну… що пішла від нас…

Замість епілогу

Друже, ти, що читатимеш оці нотатки, прихили слух до голосу мудрого мовчання. Пора нам почути голоси далеких світів понад громохкими, жорстокими голосами минулих віків. Пора для любові, котра має осяяти прийдешнє мудрістю ще ненароджених дітей, цих чарівних гостей з краю Тайни.

Віолі незабаром виповниться двадцять літ. Вона мріє стати учителькою. Що ж, формування космосу душі в нашу епоху, може, важливіше польоту в далекі світи. Та й де вони — ті далекі світи? На відстані простягненої руки, якщо зуміти відчути й відкрити напрямок правдивого пошуку.

Я тепер думаю, як знайти Віктора? Він десь теж народився, виріс, стукає в стіни світового лабіринту. А втім, це вже не наша турбота кохані серця поспішають назустріч одне одному, як два потужних магніти Що зупинить гірський потік, коли він прагне до моря? Ніщо Будь-які скелі, будь-які прірви будуть подолані!..

Роман-феєрія

Друкується за виданням:

О. Бердник. ЗОРЯНИЙ КОРСАР. -

К.: Рад. письменник, 1971.

Тій, котра вічно йде назустріч, з любов’ю

присвячую.

Автор

УЧИТЕЛЬ. Зосередься, о мій чела, заглибся в надра духу і дай відповідь: хто у світі найбільший самітник? УЧЕНЬ. Сонце, о Гурудева! УЧИТЕЛЬ. Як те може бути, мій чела, щоб Сонце — повелитель усього живого, наш батько й світоч — було усамітнене? УЧЕНЬ. О Гурудева! Сонце напоює променем кожну билинку й атом, проникає в кожну клітину й серце, в розум і навіть нерозумність. Та минають незміряні цикли часу, і усамітнене Сонце жде не діждеться, коли ж з’явиться герой, який віднайде в собі мужність і любов, щоб проникнути в сонячне лоно й народитися знову. Вогняну Браму відкрито, і той шлях суджено кожному, хто зі сміхом відкине мару смерті. Чи правильно я мислю, о Гурудева? УЧИТЕЛЬ. Промінь Істини торкнувся твого серця, коханий чела. Дай обняти тебе! Ввійди в полум’я мого серця. Віднині й навіки — ти СИН СОНЦЯ. Радуйся, радуйся, радуйся, Переможець Мари Смерті!

КНИГА ПЕРША

ЧОРНИЙ ПАПІРУС

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого пориваная. Ти ступи у колиску моєї душі. Я готую для тебе початок нового світання, Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші. Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає, В скелю серця вдаря галактичний прибій… Мою душу охоплює туга безкрая, Розгортає у вічність тривоги сувій. Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки? Якщо ні — то навіщо я в хащах життя? Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки, А без слова твого — небуття. Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття, Блискавиці небесні обпалюють серце моє. Я чекаю тебе над безоднею світу, Де безжалісний птах Прометея клює. Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи, Люта втома байдужістю душу вбива. Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу, Щоб були непотрібні слова! Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани, Сколихнеться від жаху Кривава Гора! Прилітай, Наречена моя, на весільне світання… Нам пора… Нам пора…