Читать «Лабіринт Мінотавра» онлайн - страница 233

— Що це? — запитав Славко. — Вулкани… чи гейзери?

— Вогняні вихори, — пояснив Рон. — Жителі планети.

— Розумні?! — скрикнула Ліна.

— Так. Наші вчені вже з ними спілкувалися. Це дуже мудрі істоти. Тільки в них напрям еволюції не такий, як у нас. Нема техніки, нема будівель. Вони пізнають світ через електромагнітне поле, через простір. Безпосередньо. Ось… наближаються… Бачите?

За прозорими стінами космольота виникло кілька вихорів. Вони збільшувалися, закривали простір, всередині їх з’являлися зеленкуваті спіралі. Вихорі припали до стін корабля. Перед враженими шукачами замерехтіли іскри.

— Вони звертаються до вас, — почувся голос керівного робота згори. — Вони вітають гостей. Запитують, куди прямуєте?

— Скажи — до Планети Квітів, — мовив Рон. — Скажи, що ми шлемо вогняним вихорам щире вітання.

Настала мить тиші. Танцювали барвисті іскри за стінами. А тоді — сухий голос керівного робота:

— Вогняні вихори турбуються. Планета Квітів поневолена якимись напасниками. Раніше вона спілкувалася з Вогняними Вихорами, а тепер мовчить. Інколи чути слабкі сигнали, вони показують занепад мислячого життя Планети Квітів.

— Тим більше треба туди летіти, — стурбовано мовив Рон. — Може, ми їм станемо в пригоді.

— Вогняні вихори попереджають, — сказав робот. — Будьте напоготові.

— Ми дякуємо Вогняним Вихорам. Чи не можуть вони дати нам розрахунки польоту, щоб ми одразу знайшли Планету Квітів?

— Вже передають, — діловито відповів робот. — Я приймаю інформацію, передаю в Центр Пам’яті. Можна летіти.

— Лети. Тепер знайдеш Планету Квітів?

— Знайду. Старт!

Корабель крутою дутою вихопився з гарячої атмосфери Меркурія. Над обрієм викотилося велетенське Сонце. Прозорі стіни потемніли, на світило можна було дивитися простим оком.

— Тепер ясно: це планета, з якої прилетіли Нанті та її бабуся, — сказав Славко. — Хтось поневолив їх, а їм пощастило прилетіти до нас, попередити.

— Щось не те, — сказала Ліна.

— Чому?

— Якби було так, то вони б звернулися до сильної планети. Хоч би до Ра. А вони прилетіли на Землю.

— Мені теж не ясно, — кивнув дівчинці Рон.

— Нанті казала, що їхня планета зв’язана з нашою казкою. Що лише серце, яке полюбить казку більше за своє життя, врятує Планету Квітів…

— Дивна умова, — задумливо сказав Рон. — Прекрасна і дивна. Та все одно ми повинні летіти. Там, на місці, дізнаємося про все.

ЧОРНІ ЇЖАКИ

Рон перевів космоліт на кругову орбіту довкола Планети Квітів. Друзі знайшли її вже на краю сонячної хромосфери. Невелика чорна куля швидко оберталася довкола осі, на ній не видно було ні гір, ні долин.

Корабель став невидимий, він описував спіралі над поверхнею Планети Квітів, ввімкнувши всі дослідні прилади.

— Ми побачимо, що тут сталося, — пояснив Рон. — А потім керівний робот підкаже, як діяти…

Після кількох обертів Рон звелів роботу показати на екранах збільшену проекцію того, що пощастило дослідити на планеті. Приголомшені мандрівники побачили лиховісне видовище.