Читать «Лабіринт Мінотавра» онлайн - страница 232

— Майже так, — кивнув Рон. — І навіть більше. Те, небесне тіло потрібне було не лише для переселення, а й для регулювання обертання Землі, для зміни клімату і ще для деяких експериментів, про які я не можу казати. Слухайте ж далі…

Переселенцям допомогли посіяти квіткові рослини, дали необхідні апарати, книги, інформацію. А пізніше сталася катастрофа. В зв’язку з тим, що до Землі наблизилося таке велике тіло, як Місяць, на тій планеті почалися геологічні збурення, землетруси, опускання материків. Підземні поштовхи знищили культурні центри наших колоній. Потомки Ра втратили високу культуру, науку, зберегли тільки легенди про своє перебування в якомусь чарівному світі, який вони втратили.

Ра не могла їм допомогти. Планета була поглинута небувалою перебудовою, жоден космоліт не виходив за межі атмосфери. Минули віки, і люди вийшли з підземель. Сконцентрована енергія Сонця знову зігрівала Ра; так почалася нова прекрасна спіраль еволюції яка не скінчилася й досі. А Земля розвивалася незалежно. Там люди забули про своє походження, створили релігійні міфи, довго жили принижено й дико і лише пізніше з мукою і стражданням почали наново відкривати те, що раніше знали предки.

— Наче казка, — сказала Ліна. — Захоплююче!

— А я вже читав про такі гіпотези, — мовив Славко. — Наші деякі вчені пишуть, що люди Землі мали інопланетну батьківщину. Але чому ви не з’явитеся відкрито? Чому не дасте нам свої знання?

— Не можна, — заперечливо похитав головою Рон. — Ми порушимо вашу волю. У вас тепер цілком інший шлях. Ви ніби незалежна сім’я. З’явимося відкрито ми — пошкодимо вашу еволюцію. Хтось захоче скористатися нашими винаходами для руйнації…

— Це правда, — кивнув Славко. — На землі ще є такі люди.

— От бачиш, сам розумієш. Але досить про те. Нас чекає Планета Квітів. Сонце наближається…

ВОГНЯНІ ВИХОРИ

Сонце виросло на чверть неба. На його сліпучому тлі з’явився темний диск. Космоліт прямував до нього. Довкола планети видно було золотистий ореол він вихрився і вібрував. Корабель сповільнив політ, знизився. Сонячна сфера заховалася за обрієм, стало темно. Тільки в небі вирували багрові хмари, страхітливі блискавиці розтинали сутінки, вирізьблюючи внизу велетенські тріщини, що розпанахували кам’янисту поверхню Меркурія.

— Справжнє пекло, — озвалася з жахом дівчинка.

— Хто може тут жити? — із сумнівом сказав Славко. — Пустеля.

— Жити можна скрізь, — заперечив Рон. — Скільки різних умов — стільки градацій життя.

— Невже тут є мисляче життя? — здивувався Славко.

— Ви побачите його.

— Хіба з ним можна порозумітися?

— Порозумітися можна з ким завгодно, — серйозно сказав Рон, — навіть із скелею.

— Так говорила Нанті, — шепнув подрузі Славко.

Космоліт пірнув униз, плавно промчав над низькими розтрісканими скелями, над гігантськими кратерами, сів на пласкій вершині якогось вулкана. То тут, то там видно було спалахи червоних та багрово-вишневих вогнів. Вони звивалися тугими спіралями, спліталися докупи, знову розходилися. Інколи можна було спостерігати поєднання кількох десятків таких пломенистих утворів, вони закручувалися у шалений вихор, стовпом здіймалися до неба, котилися над планетою або розкрученою дзиґою зависали у просторі.