Читать «Лабіринт Мінотавра» онлайн - страница 227
Олесь Бердник
Він розігнав човника так сильно, що одірвався від поверхні озера, піднявся в повітря, ковзнув веселковим привидом над срібнолистими плакучими деревами і щез в імлистій далині.
— Оце так, — пробурмотів Славко. — Наговорив. Питайте дерев, квітів. Може, насміхається?
— Та ні. Він добрий — моє серце відчуває.
— Каже — повертайтеся так, як прибули. Так, ніби на трамваї проїхалися.
— А може, для них воно так і є. Може, вони звикли до відвідин інопланетян? Ти бачив — він глянув на нас, ніби на дерево або на камінь.
— А ще ти помітила — він не розтуляв рота, а ми чули його слова?
— Може, ми чули його думку?
— Мабуть.
— Славку, а мені чогось так хороше стає! І ніби за спиною крила виростають… легко, радісно… Мені подобається ця планета… як би вона там не називалася. Вона якась приємна!
— І мені, — кивнув Славко. — Але ж треба пошукати людей. Хтось нам повинен допомогти.
З води зненацька виринула голова рибини, поволі попливла до берега.
— Глянь, глянь! — закричав Славко. — Яка велетенська ри9а!
Риба підскочила над водою, пролетіла над головами шукачів. Вони порозкривали роти від подиву, спостерігали за нею.
— На Землі є літаючі риби, — сказав хлопець. — Але так довго не літають. Вискочать і падають.
Рибина наблизилась, затріпотіла прозорими крильцями над головою Славка. Заплямкала круглим ротом.
— То на Землі, — повчально сказала вона. — Там нижча еволюція.
Діти отетеріли. Мовчали, перезиралися. Рибина зробила ще одне кільце в повітрі, знову зупинилася, помахуючи райдужними крилами.
— Це ти говориш? — нарешті спромігся на слово Славко. — Чи, може, нам здалося?
— Я, — озвалася рибина. — А хіба що?
— Як же так? А хто тебе навчав?
— Родичі, — дивуючись, відповіла рибина. — Друзі. Я народилася, а потім мене навчали. А тебе не родичі?
— Угу, — сказав спантеличений хлопець. — Але я не знав, що риби можуть розмовляти. У нас на Землі…
— А, — грайливо перебила рибина. — То ви з Землі? Тоді ясно. У нас, на Ра, все інакше. Тут розмовляють і тварини, і люди, і риби, і птахи. Навіть деякі рослини і квіти. Дивіться, вивчайте, дивуйтесь. Бажаю радощів!
Рибина весело метнулася понад берегом, з розгону пірнула у воду, попливла.
— Оце так, — похитавши головою, сказав Славко. — Якби у нас таку рибину виловив, то, мабуть, з переляку б умер!
— Здорово, — засміялася Ліна. — Принести б таку рибу у шкільний акваріум. Приходить Світлана Григорівна — наш біолог, — і тут рибина каже їй, висунувши носа з води: «Доброго ранку!»
— Ха-ха-ха, — весело заливався хлопець. — А вона — бац! — і в крісло! «Нашатиру мені, нашатиру!»
— А я б хотіла, — задумливо мовила дівчинка, — щоб наші тварини розмовляли. Собаки, наприклад. А то дивиться, дивиться тобі в очі, аж проймає поглядом, а сказати не вміє.
ДРУГ
Блідо-блакитний будинок, зроблений з непрозорого матеріалу, схожого на пластмасу, весь був увитий срібнолистим в’юнком з рожевими квітами. Діти ввійшли до широкого овального входу, прислухаючись, оглядаючись. Ніде нікого. Ні душі!
— Що таке? — дивувалася дівчина. — Наче вимерли.