Читать «Ілюзії» онлайн - страница 6
Річард Бах
Темнi очi дивилися на мене спокiйно, неклiпно.
— Хiба ви не вiрите, що вас скеровують, якщо тiльки ви насправдi хочете цього навчитися?
— Скеровують? Так. Та хiба не кожного з нас скеровують? Я завжди мав таке вiдчуття, нiби за мною хтось наглядає, або щось подiбне.
— I ви гадаєте, хтось скерує вас до вчителя, який зможе допомогти вам?
— Якщо тим учителем не стану я сам, то так.
— Можливо, саме так воно i буває, — сказав вiн.
Здiймаючи за собою руду куряву, до нас мчав новенький модерний пiкап. Вiн зупинився бiля нашої стоянки, дверцята розчахнулись, i з кабiни вийшов лiтнiй чоловiк з дiвчинкою рокiв десяти. Курява немов зависла в тихому, нерухомому повiтрi.
— Катаєте за грошi? — запитав чоловiк.
Це поле було знахiдкою Дональда Шiмоди, отож я промовчав.
— Так, сер, — весело вiдповiв вiн. — Хочете злiтати? Зараз?
— Та ви ж вироблятимете там усiлякi штуки, будете крутитись i перевертатись угорi? — Його очi заблищали, вiн чiпко придивлявся до нас — чи розкусимо ми його за отiєю простуватою селянською балаканиною.
— Будемо, як забажаєте, i не будемо, як не забажаєте.
— I, гадаю, заправите хтозна-скiльки?
— Три долари готiвкою, сер, за дев’ять-десять хвилин у повiтрi. Це виходить тридцять три i одна третина цента за хвилину. Бiльшiсть пасажирiв запевняє, що втiха того варта.
Дивне це вiдчуття — бути стороннiм спостерiгачем, сидiти без дiла й слухати, як цей чоловiк робить свою справу. Менi подобалось, як вiн говорив — тихо i стримано. Я настiльки звик до свого власного способу реклами польотiв
Отак лiтаючи й принаджуючи пасажирiв, завжди почуваєш напруження. Я звик до нього, та його не позбудешся: адже якщо я не катаю пасажирiв, я не їм. Тепер, коли мiй обiд не залежав вiд наслiдкiв цих переговорiв, я мiг розслабитись i спокiйно спостерiгати.
Те саме робила й дiвчинка. Ця мала бiлявка з карими очима й поважним виразом обличчя була тут тiльки тому, що тут був її дiдусь. Лiтати вона не бажала.
Куди частiше трапляється якраз навпаки: охочi до польотiв дiти i обережнi — дорослi. Коли для тебе це єдиний засiб iснування, чуття на подiбнi ситуацiї надзвичайно загострюється, i я ладен був закластися, що дiвчинка не полетить з нами, навiть якщо ми умовлятимемо її до кiнця лiта.
— Котрий iз вас, панове?.. — запитав чоловiк. Шiмода налив собi кухлик води.
— З вами полетить Рiчард. У мене ще обiдня перерва. Якщо, звiсно, ви не бажаєте зачекати.
— Нi, сер, я готовий рушати. Чи не могли б ми полiтати над моєю фермою?
— Авжеж, — запевнив я. — Лише покажiть, куди летiти, сер.
Я викинув з передньої кабiни «Флiта» свою похiдну постiль, сумку з iнструментом та куховарське причандалля i допомiг залiзти туди пасажировi, пристебнув його до крiсла i затягнув свiй ремiнь.