Читать «Ілюзії» онлайн - страница 5

— I давно ви катаєте пасажирiв? — гукнув я до Шiмоди з того боку лiтака.

— Близько мiсяця. Атож, п’ять тижнiв.

Вiн брехав. Менi байдуже, хто ви такий, але за п’ять тижнiв польотiв i посадок на землю ви, хоч би як там було, неодмiнно матимете смiття на пiдлозi кабiни й патьоки масла на фюзеляжi. Та цей лiтак… на вiтровому склi — анi плямки масної, на пропелерi — нi слiду забитих комах, i навiть фарбу на переднiх носках крил i хвоста не облiпило сiнною потертю, якої до бiса в цей час у повiтрi. Для лiтака, який щодня шугає серед iллiнойського лiта, просто неймовiрно. Я розглядав «Тревел-ейр» ще хвилин з п’ять, потiм одiйшов вiд нього i вже пiд крилом свого лiтака сiв на валок сiна обличчям до Шiмоди. Страху я не вiдчував, i цей чоловiк менi все ще подобався, але щось було не так.

— Чому ви кажете менi неправду?

— Я сказав вам правду, Рiчарде, — вiдповiв вiн. Моє iм’я було також виписане на борту лiтака.

— Але ж не можна понад шiсть мiсяцiв катати пасажирiв i не назбирати на пiдлозi бодай трохи пороху чи не забризкати фюзеляж мастилом? Не здобути жодної латки на перкалi? Зрештою, хай йому грець, не набрати сiнної потертi!

Вiн спокiйно посмiхнувся.

— Є речi, яких ви не знаєте.

На якусь мить вiн прибрав чудернацького вигляду iнопланетянина, i я повiрив у те, що вiн сказав, одначе так i не знайшов пояснення слiпучої чистоти лiтака, що стояв посеред лiтньої сiножатi.

— Можливо. Та одного дня я про них дiзнаюсь, i тодi, Дональде, ви можете забрати собi мiй лiтак, бо для польотiв вiн буде менi непотрiбний. Звiвши свої чорнi брови, Шiмода запитально поглянув на мене.

— Он як? Ану розкажiть.

Я зрадiв, що комусь цiкаво вислухати мою теорiю.

— Гадаю, люди так довго не могли злетiти лише тому, що просто не вiрили в цю можливiсть. Отож, звiсно, й не могли опанувати навiть найпершого маленького закону аеродинамiки. А я вiрю, що десь iснує й iнший закон, за яким можна лiтати без аеропланiв, можна проходити крiзь стiни чи переноситись на iншi планети. Ми навчимося, як досягати цього й без машин. Якщо захочемо.

Вiн ледь помiтно всмiхнувся й поважно кивнув головою.

— I ви гадаєте, що зможете осягнути те, чого хочете, отак промишляючи повiтряними прогулянками за три долари над полями й сiножатями?

— Коли я й маю чогось вартi знання, то здобув їх самотужки, роблячи те, що хотiв робити. Та якби знайшлася в свiтi добра душа, котра навчила б мене ще бiльшого з того, що я прагну пiзнати, анiж може навчити мiй лiтак i небеса, то я хоч зараз подався б до того чоловiка. Або до тiєї жiнки. Та, на жаль, немає такої душi.