Читать «Нація» онлайн - страница 10
Марія Матіос
— Вертайся, Уласіхо! — занадто голосно й сердито вернув її з дверей.
У ній обірвалося все так, як урвалася вчора дитина. Велика гарячість шугнула в мозок.
— Сідай отут. — Довгопол висунув два стільці й сам сів напроти так близько, що ще трохи — й вона оглухне.
Ні, вона вже глуха. Вона його не чує. Він щось питає, а вона його не чує. Що він питає? І чого вона так боїться? Якби встидалася… а то боїться чути його… й говорити боїться.
— Юр'яно!
Він покликав її по імені! Як він знає її ім'я? Що він із неї хоче?
— Юр'яно…
Най ліпше отак тримає руку в неї на коліні. Най тисне, най ломить її кістки, лиш не кличе по імені, бо нічого доброго з того не буде.
— …то хто сказав тобі білити в сільраді?
Нащо йому ця дурничка? Взяла жінка — та й вибілила. Може, за поману хотіла зробити. Він що, не знає, що перед Дмитрієм три тижні дідівні, що за поману треба давати, вмерлих згадувати?
А вона взяла й вибілила за померші душі.
— То хто тобі нарадив іти до мене білити?
Боже, колись вона падала в скалу — і не вбилася, а тут боїться?!
— Сама собі сказала…
— А нащо на чоловіка наговорила?
Грім звалив її замертво!
— Не я наговорила! Я не знаю, хто на нього наговорив!
Юр'яна кричала й плакала. Плакала й кричала.
Пощо вона це робила? Вона на дітей ніколи не кричала. Юрчик із Федуськом вимастили смальцем підлогу в хаті, аби блищала краще — й вона на них не кричала… вона при злогах не ґвавтувала… А з неї душа виходила. То нащо вона кричить на Довгопола? Що вона хоче криком зробити?
— А-ну, будь тихо… — Довгопол сказав, як би попросив.
І Юр'яна раптово зів'яла. Дивилася йому в очі. Вона би висповідалася йому, як перед причастям. Але вона лихе про нього думає. Про Довгопола.
— Ти маєш панську голову, Юр'яно, а таке дурне придумала…
Чого він говорить так жалісно? Не в нього забрали, а в неї забрали Уласія! І чого він мовчав, як знав, Ірод проклятий? Може, сам сказав брати, а тепер лице собі робить. Знав! Певно, що знав, але знущається, Ірод-Іскаріот! Вона кров'ю сходить, а він ще нібито жалів, маскаль недобитий! Вона йому чоботи хотіла цілувати. А він коляду за тата наймав… та татовими кістками в гробі кидає від такого сина!
— Ну, чого ти плачеш і мовчиш? Ти по-людськи не могла прийти?
— По-людськи? А я що, прийшла по-свинськи?
— Ти прийшла мене просити за Уласія. Так? За Уласія прийшла? Але я сам не знав, Юр'яно!!!
Тепер уже Довгопол кричав на неї.
— Голова приїхав із Вижниці й сказав мені, годину перед цим сказав. Христом-Богом клянуся, що не знав!
— А якби знали, то й що?
Довгопол мовчав.
А й справді, що? Що це дало би, якби він знав, що Уласія Джуряка три дні тому забрали з підконтрольної
— Юр'яно, признайся мені по правді… По правді скажи, Уласій має щось із лісом чи ні?
Але для чого він це питає? Та ж вони все знають! Вони знають, що Уласій, як кажуть у їхньому селі, не має ні дві ні три ні з ким нічого. На макове зерня ні з ким нічого не має! Уласій має діти. Діти — його вороги, бреше старий Остріщак. А інших ворогів не має. Уласій не винен, що в світі таке заколотилося, що й три розумні голови не зроблять порядку. Уласій має цапіну {{
