Читать «Нація» онлайн - страница 99

Крізь скло веранди я дивлюся то на вулицю, то на Юстину, що п'є воду з відра коло криниці, — й чую, що хочу обняти маленьку жінку, яка мене, як і всіх, хто до неї приходить, називає дочкою.

Я обняла б її й міцно притиснула до себе, й так довго стояла б, не відриваючи своєї голови від здитинілого плеча, й чомусь би плакала, як мені здається, аж до завтра.

Але я виходжу на подвір'я й ми поперемінно п'ємо з Юстиною воду з одного горнятка з намальованими на ньому двома голубами. Цьому горняткові на криниці, як і домовині, десь буде також понад чверть віку.

Юстина з прикладеною дашком до чола долонею дивиться від криниці на вулицю.

Веду очима за її поглядом, але вона дивиться крізь вулицю, довколишні будинки, сади й городи якось так далеко, що я навіть не розумію куди…

Київ,

березень-липень 2000 року

Замість заповіту

1

«Гуцулкою», «коса» Чи «арканом» Йдуть думки твої через горби, Отуди, де срібні тато й мама, Де хати фамільні і гроби. Отуди, де блискавок абсурди Потрясають скали залюбки, Де смереки розписали Шурден, Мов космацькі відьми писанки, Отуди, де рос цілющий бісер Скапує у трав зелений глек, Де вітриська вибігають з лісу — І на шиях виснуть у смерек. Отуди… Куди? Ніхто не знає, Де тебе ніхто ще не любив, Де душа себе наздоганяє, І гроби фамільні. І герби.

2

…і луска золота берези, І зелені свічки смерек — То є пишні й сумні імпрези Дорогих твому серцю мекк. То тверда і незрадна впертість Між вітрів, Верховинських псів. …розстеліть мою душу по смерті На полотнах оцих верхів.