Читать «Повії теж виходять заміж» онлайн - страница 18

- Подивимось, скільки дадуть на кишенькові витрати, – відповіла вона.

Домовилася з Володею Сидоренком, що на тиждень поїде до сестри в Ужгород. Господи, що воно буде? Вже коли на її валізу начепили кольорові бірочки, подумала: а якщо в аеропорту Каструп її ніхто не зустріне? Взагалі ніхто. Що їй тоді робити? Шукати українське посольство? Туди вже, мабуть, приходили подібні ідіотки. Ні, це не метод боротьби з труднощами. Захотілося втерти носа негідникові Тимченку!

Ти женився на Кудріній, а я вийду заміж за Кристенсена!

У неї запитали про паспорт. Вона показала. Прикордонник довго вивчав його номер, серію, заносив дані до комп'ютера. Як не пропустить, то, може, воно й на ліпше. Але прикордонник ввічливо повернув паспорт зі словами «прошу», «дякую», «проходьте». … Юрен Кристенсен стояв серед тих, хто зустрічає, неймовірно схожий на свою веселу фотокартку. Він дивиться у натовп і не може її знайти очима. Підійти до нього і сказати:

«Hello!» Чи зачекати, доки сам помітить?..

Після тривалих ходінь по багатоповерховій автостоянці, де сам Юрен раптом заблукав, шукаючи своє авто – «Volvo» останньої моделі, – вони їдуть по трасі, і пейзаж поки що досить звичайний, такий може бути й український.

- Are you happy? – запитує він її, і вона щось мимрить, відзначивши про себе глибинний ідіотизм запитання.

Містечко, де мешкає Юрен, недалеко, тут же на острові Зеландія. Всього півтори години їхати. Юрен абсолютно не відчуває незручності ситуації, в деталях розповідає, як чекав на неї, як готувався до її приїзду, все прибрав у домі, навіть викупав своїх кота і пса. Запитав, з ким вона залишила сина.

Дізнавшись, що з батьками, сказав, що його батьки дуже далеко. І замовк. Неля подумала, може, варто висловити співчуття.

- Дуже далеко, – повторив Юрен. – На півночі Ютландії. Цього разу ти не зможеш познайомитися з ними.

– Милий хлопець, – подумала Неля. Такий безпосередній. Але такий дурний. Навіщо йому well-educated woman?

Приїхали. Викупаний пес Ганс зустрів їх у крихітному садочку. Юрен повів Нелю в дім, де кожна річ мала свою історію. З цієї чашечки його годувала ще бабуся з боку мами.

Вона була родом зі Швеції. А ось годинник. Він давно не ходить, і полагодити його не можна, але він належав дідові з боку батька. Вітальня дуже велика, крісла, шафи для статуеток, камін. Книг нема. Тільки грубезний телефонний довідник.

- Ходімо нагору. Ось моя спальня. Ти не бійся. Проходь. I'm not going to attack you.

На ліжку лежить дебелий кіт Еммануїл. Юрен відчинив дверцята великої шафи.

- Ось мої сорочки. Я люблю мати багато сорочок. Люблю їх часто міняти. Знаєш, щодня інша погода, хочеться одягти іншу сорочку. Бо коли мало сорочок, то їх погано прати.

Ліпше, коли багато. Повна машина.

- Зараз почне про шкарпетки, – подумала Неля і не помилилася…

- Шкарпетки я завжди купую на різдвяному ярмарку. Купую блоки по п'ять пар. 60 крон за кожен блок! Я плачу непогану ціну, чи не так? – Юрен пишається своїми сорочками і шкарпетками.