Читать «Історії в дев"яти книгах. КнигаVII: Полімнія» онлайн - страница 15

41. У такому порядку виступав Ксеркс із Сардів і, коли йому хотілося, він пересаджувався з колесниці на критий візок. За ним ішли списники, найхоробріші і найшляхетніші з персів, тримаючи списи за звичаєм оберненими долі. Далі їхали вершники, ще тисяча добірних персів, а за кіннотою ще десять тисяч добірних персів, які йшли пішки. Тисяча з них на нижньому кінці списа замість ремінців мали золоті гранатові яблучка і вони оточували ще інші дев'ять тисяч, а ті, яких вони оточували, мали срібні гранатові яблучка. Золоті яблучка мали ще ті, що тримали списи вістрями долі, а ті, що йшли безпосередньо за Ксерксом, мали на списах яблука. За цими десятьма тисячами йшли слідом десять тисяч кінних персів. За цією кіннотою було залишено порожній простір в дві стадії, а за ним ішло інше нерегулярне військо.

42. Перське військо з Лідії підійшло до річки Каіку і до місійської країни, а посуваючись далі за Каік, залишило ліворуч гору Кан(1), через Аттарней до міста Карена. А звідти перетяло рівнину Теби (2) і пройшло біля міста Атраміттея і Пеласгійського Антандра. Обійшовши зліва Іду, воно заглибилося в область Іліона. І коли вони заночували в передгір' ях Іди, загримів грім і на військо впали блискавки і повбивали чимало людей.

43. Коли військо прибуло до ріки Скамандр(1), яка була першою рікою, відтоді, як вони вирушили з Сардів, і почали переправлятися, води Скамандра пересохли і їх не вистачило щоб напилося військо і тварини. Отже, кажу, ледве Ксеркс прибув до цієї річки, він зійшов на Пріамів Пергам, який йому дуже кортіло відвідати. Огледівши його, він запитав і йому докладно все з'ясували. Він приніс у жертву тисячу биків Афіні Іліонській (2), а маги зробили зливання на честь героїв. Після завершення цих обрядів уночі на табір напав панічний страх. Коли розвиднилося, вони вирушили звідти, залишивши ліворуч міста Рой-тейон, Офрініон і Дардан, який межує з Абідосом, і ще ліворуч залишили Гергіту (3), місто тевкрів.

44. Коли вони прибули в Абідос, Ксеркс побажав оглянути всі свої війська. І оскільки для нього було споруджено абідосцями за наказом царя на одному горбі(1) бельведер із білого мармуру, там він сидів і дивився на узбережжя і оглядав сухопутне військо та кораблі. Коли він так дивився, йому заманулося побачити змагання в швидкості кораблів. Відбулося це змагання, і переможцями виявилися фінікійці з Сідона, і він був у захваті від цього змагання і від свого війська.

45. Коли він побачив, що ввесь Геллеспонт укрито кораблями, а всі узбережжя та рівнини Абідоса рояться людьми, Ксеркс на одну мить почув себе найщасливішим, а потім заплакав.

46. Це помітив Артабан, його дядько з боку батька, той, що спочатку так невимушено висловив свою думку і спробував був відмовити Ксеркса від походу на Елладу, ця людина побачила, що Ксеркс заплакав і запитала його: «Царю мій! Наскільки протилежне одне до одного, те, що сталося з тобою зараз і те, що було невдовзі перед тим: я хочу сказати, що спершу ти був у захваті, а зараз плачеш». Ксеркс відповів йому: «Я думав, наскільки взагалі коротке людське життя, і занедужала душа моя, що з усіх них, яких, звичайно, так багато, за якісь сто років жоден не житиме». Тоді Артабан, відповідаючи, сказав йому: «Є ще й інше, від чого ми страждаємо в нашому житті, ще гірше від цього. Адже протягом нашого життя, що таке коротке, нема людини такої щасливої ні серед оцих, ні серед інших, яка б через те, що з нею ставалося не один раз, а багато разів, не хотіла краще померти, ніж жити. І нещастя, що з нами трапляються, та хвороби, що нас мордують, роблять так, що наше життя здається нам довгим, хоч воно, насправді, коротке. Отже, смерть, коли наше життя своє тягарем для нас, буває бажаним визволенням, і бог, який дав нам випробувати в нашому житті якусь насолоду, виявляється в цьому заздрісним».