Читать «Ескорт у смерть» онлайн - страница 20
Ірен Роздобудько
Марина в'їхала до свого двору і припаркувала машину біля самого під'їзду…
«Сьогодні у неї був найсумніший день. Здавалося б – чому? Сьогодні вона нарешті побачила того, ким могла б зацікавитись у своєму іншому житті. У тому, де світ здавався їй суцільним морем любові. Бризки цього колись бурхливого моря лишилися тільки на дні її очей…»
Марина відімкнула двері, кинула на крісло білий плащ, не знімаючи черевиків пройшла на кухню й виставила на стіл велику пляшку мартіні «Б'янко». Сьогодні вона вирішила влаштувати бенкет. Чудова ідея спала їй на думку. Треба було негайно втілити її в життя! Марина дістала з шафи кілька книжок й обережно розставила їх на столі, розкривши на тій сторінці, де були портрети авторів. Книжок було чотири. Перед кожною вона поставила по чарці.
– Ну, ось, мої дорогенькі! Будьмо сьогодні разом! Марина відкоркувала пляшку й почала розливати мартіні. Першому налила Милораду Павичу. Навздогад розкривши сторінку, процитувала:
– «…дівчинка пролила за батьком струмки сліз, такі, Що мурахи, просуваючися вздовж цих струмків, могли піднятися до самого її обличчя…»
Еріх Марія Ремарк, як завжди, відгукнувся найпотрібнішою в цій ситуації тирадою:
– «…такі, як ти, романтики – усього лише патетичні стрибунці, які скачуть окрай життя. Вони завжди розуміють його як велику брехню, й усе для них є сенсацією. Що ти можеш знати про Ніщо, легковажна істото?!»
Марина засміялася й перейшла з пляшкою до третьої книжки:
попросила Ахматова.
Останнім був Варгас Льоса. Вона ще не починала читати його й вирішила, що сьогодні він лишиться таємничим некликаним гостем, що, покурюючи свою вишневу люльку, ховається десь у темному кутку й не квапиться прилучатися до спільної розмови. Вона по черзі випила з усіма. Потім – вдруге. І втретє. Аж доки перед нею не розкрилася чорна рурка алкогольної злоби. Непевним рухом вона скинула книжки на підлогу:
– Усе брехня… – та, так і не скинувши черевики, впала на диван.
Вона не чула, як задзвонив телефон. Лише на автовідповідачі закарбувалося кілька голосів. Перший належав її новому знайомцеві:
– Марино, я обдумав вашу пропозицію. Не певен, що вона мені підходить. Але я зайду до вас завтра…
