Читать «Ескорт у смерть» онлайн - страница 65

Ірен Роздобудько

«Мабуть, що так, – думала Дана, – хтось безжальний одним легким порухом зрізав цю нитку у неї, в Марини, у сотень таких, як вони… Але я не здатна витягнути себе за волосся. Краще вже впасти якнайнижче. Туди, де буде суцільний морок…»

– Що ти тут робиш?

Вона здригнулася всім тілом – на порозі кухні стояв Орест. Місячне сяйво окреслювало його постать, і він скидався на прозорого привида, на зоряного хлопчика, що вийшов з небуття, в яке вона щойно намагалася його увіпхнути. Він похитувався й у темряві здавався водорістю – тонкою та ефемерною.

– Я не можу без тебе ані хвилини. Знаєш, що я надумав? Ми поїдемо звідси й почнемо іншу справу. Ти навіть не уявляєш, скільки я всього вмію! А тепер у мене є ти…

Він підійшов зовсім близько й упевненим та обережним рухом забрав з її рук лезо так, ніби відбирав отруйну квітку.

– Ти більше не робитимеш дурниць. Ми обоє більше не робитимемо дурниць, згода?

Він більше не скидався ані на тінь, ані на водорість.

Якимось іншим зором, ніби спостерігаючи за собою збоку, Дана побачила – ні, скоріше, відчула – ту єдину важливу нитку, що ще пов'язувала її з життям. Вона була. І вона виходила прямісінько з серця…

Примечания

1

Переклад Ігоря Римарука

2

Рядок з вірша Володимира Цибулька

3

З вірша Василя Гєрасим'юка