Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 54

Я роззирнувся, не знаючи, кого з торговців обрати для першої спроби, та Мінеконом перший подав мені знак, щоправда, несвідомо: здригнувшись, він заметушився, щось панічно ховаючи під прилавок. Я поправив на плечі рюкзачок і підійшов ближче до крамаря.

— Чого треба? — гостинно поцікавився він.

— Та мені б, — мовив я, злодійкувато озираючись, — оте.

— Що, оте?

— Ну, — задумався я, — оте, ви розумієте.

— Оте?! А звідки ти знаєш? І взагалі, при всьому бажанні, звідки в мене…? Оте!?

— А мені повідомили, — з підозрінням хитнув я головою, — що у вас є.

— І хто ж це?

Я багатозначно ткнув пальцем в небо.

— Та ну?

Я повільно кивнув і вилупився на нього в зловісному очікуванні.

— Н-ну, — протягнув він, — не знаю навіть…

— А, може, тбм є?

— Де?

— Там, — я кивнув у невизначеному напрямку, покриваючи заледве не всю траєкторію навколо себе.

— Як, вони тобі і про це повідомили? — вражено кліпнув очима Мінеконом.

Я не відповів, пихато мружачись на крамаря.

— Ну коли так, — почав він, — Ходи сюди. Лише зважай куди йдеш.

Серце в мене боляче тенькнуло — тут лише я усвідомив, що не так вже мені й кортіло зазнати успіху у пошуку чорного базару. Та я не подав виду і, лише матюкнувшись і плюнувши, рушив за торговцем. Він розстебнув змійку у задній стінці свого благенького торгового намету і запросив мене залишити його товариство у такий чудернацький спосіб. Не вагаючись, я мужньо ступив крізь халяви намету.

Тут таки в очах затьмарилося, порив вітру метнув мене вперед і кинув навколішки. Все, подумалося, звіздець. Однак, через хвильку я вже зміг розплющити очі… І ось переді мною велика і пуста і дика площина… Не зовсім, правда, пуста. Та власне, ринок був майже таким, який я бачив навколо себе мить тому, лише… Геть-всенький — намети, торговці і купці, дерева і статуя пророка — все було забарвлено у життєрадісний колір брів національної красуні та підгорілого пляцка. Все навколо було тьмяне і жаске, занурене у зловісні чорні тіні. Агенти торгівлі розмовляли пошепки, цим створюючи примарний гул. Я озирнувся, починаючи розуміти нерозважливість своєї ініціативи. Чи я збирався знайти тут Портфеллера? Знайти взагалі хоч когось здавалося мені досить малоймовірним. Темні фігури навколо були схожі одна на одну, як брехня на статистику.