Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 91

— Усе це я також люблю,— сказав Крістофер Робін,— але от що я найбільше люблю робити, то це — нічого.

— А як ти його робиш? — спитав Пух після тривалого й глибокого роздуму.

— Ну, дуже просто. От, наприклад, саме тоді, коли я збираюся це робити, мене питають: "Що ти збираєшся робити, Крістофере Робіне?", а я кажу: "Та нічого", а тоді йду й роблю.

— А-а, зрозуміло,— сказав Пух.

— От, наприклад, зараз ми також робимо таку нічогеньку справу.

— А-а, зрозуміло,— повторив Пух.

— Наприклад, коли просто кудись собі йдеш і слухаєш те, чого ніхто не чує, — додав Крістофер Робін.

— А-а! — сказав Пух.

Вони йшли, думаючи про Се й про Те, і помаленьку прийшли до Зачарованого Місця, яке мало назву Капітанський Місток, оскільки було розташоване на самісінькій верхівці найвищого пагорба в Лісі. Там росло шістдесят із лишком дерез, і Крістофер Робін знав, що це місце зачароване, бо ніхто не міг порахувати, скільки тут дерев — шістдесят три чи шістдесят чотири, — навіть коли прив'язував до кожного порахованого дерева мотузочку.

Як і належить Зачарованому Місцю, земля тут також була не така, як у Лісі, де росли різні колючки та папороть; тут земля всуціль була устелена м'яким, шовковистим килимком із зеленої трави.

Це було єдине місце в Лісі, де можна було спокійно сісти і не підхоплюватися, щоб підшукати чогось кращого. І це, напевне, тому, що з Капітанського Містка видно було всевсе на світі — принаймні ген-ген аж туди, де небо сходиться із землею.

І раптом Крістофер Робін почав оповідати Пухові про різні цікаві речі — про людей, яких чомусь називають Королями та Королевами, і ще про інших, званих Купцями, і про те місце, що зветься Європою, і про загублений острів посеред моря, куди не допливають кораблі, і як зробити Помпу (якщо треба), і як висвячували колись у Лицарі, і які товари надходять до нас із Бразилії.

А Вінні-Пух, обіпершись спиною на одне із шістдесяти з лишком дерев і згорнувши лапки на животі, казав: "Ого!" або "А я й не знав!" — і думав, як було б чудово, аби в голові в нього була не тирса, а Справжній Розум. І так потроху-потроху Крістофер Робін переповів геть усе, що знав, а тоді замовк і сидів, споглядаючи з Капітанського Містка увесь Білий Світ, мріючи про те, щоб так було завжди.

А Пух замріявся про щось своє. І раптом він спитав:

— А це дуже велика честь, коли тебе висвищуть в оті... Ну, як ти казав?

— Що-що? — спитав Крістофер Робін, який саме прислухався до чогось іншого.

— Ну, в оті... на конячці,— пояснив Пух.

— Висвятять у лицарі?

— А-а, он як воно зветься,— сказав Пух.— А мені вчулося висвищуть... А вони... ці висвищені, тобто... ну, оці... не гірші за Короля, Купця чи всіх інших, про яких ти казав?

— Ну, вони не такі значні, як, приміром, Король,— сказав Крістофер Робін, але помітивши, що Пух неначе засмутився, квапливо додав: — Але багато значніші за Купця.

— А Ведмідь може стати Лицарем?

— Звичайно, може! — сказав Крістофер Робін.— Зараз я тебе висвячу.

Він узяв лозину й, легенько торкнувши нею Пуха по плечі, сказав: