Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 2
Алан Александер Мілн
Перед вами звичайний плюшевий ведмедик.
Як бачите, він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум! Іншого способу долати східці він поки що не знає. Правда, часом йому здається, що коли б на хвильку перестати бумкати й гарненько подумати, то можна було б знайти якийсь інший спосіб. Та саме подумати йому, на жаль, і ніколи.
Так чи не так, але ось він уже зійшов униз і готовий з вами познайомитися:
— Війні-Пух!
Коли я вперше почув його ім'я, то дуже здивувався і сказав:
— А я гадав, він хлопчик.
— Він і є хлопчик,— сказав Крістофер Робін.
— То чому ж ти називаєш його Вінні?
— Я не називаю.
— Невже?
— Авжеж. Він не Вінні, він Вінні-Пух. Розумієш?
— Еге, тепер розумію,— швиденько погодився я.
Іноді, коли Вінні-Пух прибумкає з Крістофером Робіном донизу, він любить у щось погратися, але ще більше він любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора...
— А як із казочкою? — спитав Крістофер Робін.
— Що з казочкою? — спитав я.
— Ну, ти міг би розповісти Вінні-Пухові казочку? Йому дуже хочеться!
— Може, й міг би,— сказав я.— Тільки якої ж йому хочеться і про що?
— Гарної і про нього. Він же, знаєш, таке ведмежа!
— Та знаю, знаю!
— То розкажи, татусю, будь ласка, — попросив Крістофер Робін.
— Гаразд, спробую.
— І я спробував...
Колись, давно-давно,— здається, минулої п'ятниці — у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.
— Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? — спитав Крістофер Робін.
— Ніскілечки! — буркнув хтось баском.
Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!
Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.
Спершу він подумав так:
"Оте жжжжжж! — то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання — це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"
Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:
— А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!
Тут він підвівся і сказав:
— А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!
І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:
От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:
Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку — і...
