Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 5

— Крістофере — ой! — Робіне! — закричала Хмарка.

— Що таке?

— Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли!

—Тану?

— Зовсім не ті! І вони, певно, й мед не той роблять!

— Невже?

— Авжеж! І краще мені спуститися додолу.

— А як? — спитав Крістофер Робін.

Саме над цим Вінні-Пух досі й не думав. Якщо випустити з лап мотузочку, він упаде і знову бумкне. Такий вихід йому не подобався.

Отож Вінні-Пух подумав-подумав, а тоді "сказав:

— Крістофере Робіне, ти мусиш поцілити в кульку з рушниці. Рушниця твоя при тобі?

— Аякже! — сказав Крістофер Робін.— Тільки якщо я вистрілю в кульку, вона зіпсується!

— А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! — вигукнув Вінні-Пух.

Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.

— Ой! — скрикнув Пух.

— Хіба я не влучив? — спитав Крістофер Робін.

— Не те щоб зовсім не влучив,— сказав Вінні-Пух,— а тільки не влучив у кульку.

— Пробач, будь ласка,— сказав Крістофер Робін і вистрілив знову.

Цього разу він не схибив і поцілив саме в кульку. Повітря повільно почало виходити з неї, і Вінні-Пух тихо поплив на землю.

Проте лапки, в нього так затерпли, поки він висів, тримаючись за мотузочку, що понад тиждень вони стирчали догори і Пух не міг ними поворухнути. І коли на ніс йому сідала муха, він мусив її здмухувати: пухх! пухх! І можливо, — хоч я в цьому не певен, — можливо, саме через те його й прозвали Пухом.

— Казочці кінець? — спитав Крістофер Робін.

— Цій казочці кінець. Та є ще й інші.

— Про Пуха і про мене?

— І про Паця, і про Кролика, і про всю компанію. Хіба ти не пам'ятаєш?

— Певна річ — пам'ятаю, тільки от коли хочу згадати — враз забуваю...

— Ну, наприклад, як Пух із Пациком ловили Слонопотама...

— А вони його спіймали?

— Ні.

— Де їм! Пух же зовсім дурненький. А я його спіймав?

— Про це й мовиться в казці.

Крістофер Робін кивнув.

— Розумієш,— сказав Крістофер Робін,— сам я все-все пам'ятаю, а от Пух забув, і йому страшенно кортить послухати знову. Бо тоді це справжня казка, а не так собі.

— І я такої ж думки.

Крістофер Робін глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапку й попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.

На порозі він обернувся і сказав:

— Ти прийдеш подивитися, як я купаюсь?

— Охоче,— відповів я.

— А Пухові не дуже боліло, коли я влучив у нього з рушниці?

— Ані трішечки.

Крістофер Робін кивнув і вийшов, а за хвилину я почув, як Вінні-Пух піднімається сходами — бум, бум, бум!

ПРИГОДА ДРУГА,

У якій Вінні-Пух пішов у гості, а потрапив у безвихідь

Одного дня знайомий уже нам ведмедик Вінні-Пух (чи просто Пух, як його часто звали для зручності) неквапливо прогулювався Лісом, мугикаючи собі під ніс нову пісеньку. Він з радістю наспівував цю пісеньку, яку склав лише нинішнього ранку, поки робив перед дзеркалом свої щоденні Атлетичні Вправи. Річ у тім, що Пух дуже хотів схуднути, стати Атлетом і тому він вельми старанно робив ранкову гімнастику. Він спинався на кінчики пальців, випростувався як тільки міг і заодно співав так: