Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 12

— Напевне, його хтось поцупив,— сказав Іа-Іа.— Знаю, чиї це витівки! — додав він після тривалого мовчання.

Пух відчув, що він мусить сказати щось підбадьорливе, корисне, але не міг придумати, що саме. І він надумав замість цього зробити щось підбадьорливе, корисне.

— Іа-Іа,— урочисто мовив він.— Я, Вінні-Пух, обіцяю знайти тобі твого хвоста!

— Дякую, Пуше,— сказав Іа-Іа. — Ти справжній друг,— додав він. — Не те що інші,— закінчив він.

І Вінні-Пух подався шукати хвоста.

На розшуки він вирушив чудового весняного ранку. Маленькі пухнасті хмаринки весело гралися на ясно-блакитному небі. Вони то наскакували на сонечко, ніби хотіли його заховати, а то хутенько тікали геть, щоб іншим також дати побавитися.

Вінні-Пух бадьоро йшов поміж дубів та ялинок, збігав схилами, зарослими ялівцем та вересом, долав кам'янисті русла струмків, видирався на круті береги річок і знову пірнав у хащі, аж поки, нарешті, голодний та втомлений, ступив у Дрімучий Праліс.

Адже саме тут, у Дрімучому Пралісі, жила Сова.

"Якщо хто-небудь знає що-небудь,— подумки сказав ведмедик,— то це, безперечно, Сова. Інакше я не Вінні-Пух,— додав він.— А я — це я, Вінні-Пух. Отже, все гаразд!"

Сова мешкала в старовинному замку "Каштани". Авжеж, у неї була не якась там хата, а справжній замок невимовної краси. Принаймні саме так здавалося Вінні-Пухові, бо на дверях замку був і дзвоник із кнопкою, і дзвіночок зі шнурком.

А під дзвоником висіла табличка:

ПРОСЮ НАТИЦЬНИ ВІТЧИНЯТЬ

А під дзвіночком висіла табличка:

ПРОСЮ ПО СМИКАЙ ВІТЧИНЯТЬ

Обидва ці оголошення довелося написати Крістоферові Робіну, бо лише він один на весь Ліс умів писати. Навіть Сова, хоч вона й була мудра як світ і могла читати й писати власне ім'я — Сува, навіть вона не спромоглася б правильно написати такі довжелезні важкі слова, як, скажімо, ГИГИЄНА чи БУТИБРОТ.

Вінні-Пух дуже уважно прочитав обидва оголошення: спершу зліва направо і ще раз справа наліво — на той випадок, якщо він щось ненароком пропустив. Після цього для певності він потицяв спочатку в кнопку дзвоника й посмикав її, тоді посмикав шнурок і потицяв у сам дзвіночок, а тоді голосно загукав:

— Сово, гей, Сово! Ану, відчиняй! Ведмідь прийшов!

Двері розчахнулися, і Сова визирнула на білий світ.

— Здоров, Пуше! — сказала вона.— Які новини?

— Жахливі й сумні,— сказав Пух,— бо Іа-Іа, мій давній друг, загубив хвоста і дуже за ним побивається. Скажи, будь ласка, як же мені його знайти?

— Та бач,— мовила Сова,— в такім казусі процедурка буде...

— Що означає "в такій пазусі дурка"? — не зрозумів Пух.— Ти не забувай, що в мене замість мозку в голові тирса і довгі слова мене тільки спантеличують.

— Ну, це означає, як треба діяти...

— Ага!.. Ну, коли твоя дурка справді це означає, я проти неї нічого не маю,— примирливо сказав Пух.

— А діяти треба так: через газету знайти охо-чих...

— Будь здорова! — сказав Пух, піднявши лапу.— То що-що ми маємо знайти?.. Ти саме чхнула, коли зібралася сказати.

— Я не чхала.

— Ні, Сово, ти таки чхнула.

— Даруй мені, Пуше, але я таки не чхала. Адже не можна чхнути й не знати, що ти чхнув.