Читать «Молодший брат сонця (на украинском языке)» онлайн - страница 6
Василий Павлович Бережной
Тодi вона знiмала свої темнi окуляри i дивилась на нього примруженими, такими чистими, дитячими очима:
- Але ж i ти сам, i твоя концентрована енергiя - в лапах горил!
- Ще донедавна люди одержували енергiю з єдиного джерела - Сонця. Тепер навчилися розщеплювати атом. Але хiба цього достатньо? - мiркував Девiд. - Я хочу викопати новий колодязь, допомогти...
- Горилам? - знову перебила Террi.
Губи їй пошерхли пiд морським вiтерцем, i вона раз у раз проводила по них язиком.
- Зрозумiй, що це - наука, дослiдження. А нiхто не взявся фiнансувати нi Асоцiацiя науки, нi Фонд розвитку, не кажучи вже про уряд. А цi, як ти кажеш, горили, фiнансують. Це якраз те, що менi треба.
- I тобi зовсiм байдуже, в чиїх... лапах...
- Ти дивишся на все крiзь темнi окуляри, Террi. Окрiм самого мене, нiхто не зможе пустити в дiю цi пристрої. Ну, а я... не буду ж я кидати їх на мiста!
- Ой Девiд, менi страшно... Ти граєшся з вогнем... А що, як отой тонкогубий iнженер пiдбере ключика? Вiн же не вiдходить вiд тебе й на крок. Остерiгайся цього типа! Бо якщо вiн зумiє прочитати твої формули... Тодi ти їм будеш просто непотрiбний, i вони...
- Я знаю, Террi, це дуже гостра шахова партiя, та не бiйся, я її виграю!
Скинула окуляри i поглянула в далечiнь, океан здiймався синьою стiною, очi вбирали прозору просторiнь, i тривога поволi вляглася, притихла. Може, й справдi вона згущує фарби?
- Гарна наша планета i маленька, мов лялечка.
- А звiдки ти знаєш, що маленька? - Девiд радiсно посмiхався, дивлячись на її принадне обличчя.
- Ну, як звiдки... Розмiри Землi вiдомi - радiус трохи бiльший за шiсть тисяч кiлометрiв...
- Так, параметри вiдомi, але все ж таки ми не спроможнi уявити нашу планету. Ну, от спробуй зараз, уяви Землю.
Террi заплющила очi, зосередилась.
- Ну, уявляю кулю...
- Глобус?
- Так, спочатку глобус, а зараз бiльшу, ще бiльшу...
- Не силкуйся: марна справа. Наша уява витворює тiльки модель, розумiєш, модель. I, звичайно, зменшену.
- А чому ти так вважаєш?
- Помiркуй сама: мозковi клiтини мiкроскопiчнi, отож i образи зовнiшнього свiту, якi в них вiдбиваються, мусять зменшитись, стиснутись... Отак i вмiщується велике в маленькому - дiалектика! I мої невеликi пристрої тримають у собi гiгантську енергiю...
Террi надiла окуляри i лягла горiлиць. Пiд сонячною зливою рожевий її купальник палахкотiв, огортав полум'ям засмагле тiло.
- Ти казав, що Сонце - недостатнє джерело енергiї. Хiба це так? Просто люди ще не навчилися вловлювати бiльше променистої енергiї, i вона розсiюється в космосi...
- В цьому ти маєш рацiю, Террi. Але треба дивитися далi, глибше. Сонце ж не вiчне?
- Що ти маєш на увазi?
- Чорнi дiрки космосу.
- Ти вважаєш, що й наше Сонце, витративши енергiю, почне колапсувати i стане чорною дiркою?
- Можливо, що саме так i вiдбувається еволюцiя зiрок. Людство мусить навчитися... засвiчувати погаслi зорi.
- Ти натякаєш, що оцi випробування твоїх... пристроїв...
- Я роблю першi кроки, Террi, тiльки першi кроки. Справжнє випробування ще попереду.