Читать «Прекрасна чаклунка» онлайн - страница 15

Нарешті Петр, що й не чув Франтиних розумних слів, промовив, хоч і неголосно, але твердо:

— Моєї голови прагне Мустафа, ота кривонога почвара. Я ж із першої хвилини знав, що він наробить мені лиха. І папа теж домагався моєї голови. Дякую вам, панове, за таку увагу і навіть не питаю, чи ця честь не завелика для мене. Я знаю й розумію, що моя голова заважає вам і дратує вас, проте ні тому, ні другому не дам такої втіхи — відтяти її.

Говорячи так, Петр дер на клапті своє турецьке вбрання, а як подер його все й лишився в самій білизні, то підійшов до шафи в стіні каюти й почав одягатись у приношену одіж мандрівного дворянина, придбану колись у Франції, в підгірському місті Ніорі.

— Ні, ще не всьому кінець, — мовив він, і його обличчя знов набуло здорової, природної барви. — Бо я, Франто, й після султанової смерті не лишився самотній і покинутий. А ще маю могутнього, розумного друга й спільника, близько знайомого з папою й з усіма європейськими можновладцями, — такого собі патера Жозефа, чиє головне прагнення в житті — розпочати хрестовий похід проти Туреччини. Досі це йому не вдавалось: папа й державці, надто зайняті себелюбними замірами, лишалися глухі до його закликів. Та коли тому патерові-фанатикові подасть руку така людина, як я, Петр Кукань з Куканя, і коли я ще й скористаюся прихильністю французького короля, якому сам уклав скіпетр у руку, — з цього вийде такий хрестовий похід, якого світ не бачив. Отже, власне, тільки й сталося, що осереддя моєї політики переміститься з Туреччини до Франції і мої зусилля відвернути братовбивчу війну, що назріває в Європі, досягнуть мети, бо воєнне напруження буде спрямоване вбік, проти турків, а їх таки треба стерти з лиця землі, нічого кращого вони не варті.

Поки він так говорив, надворі пролунав якийсь наказ, потім тупіт і рипіння дощок.

— Той твій патер Жозеф у Франції? — спитав Франта.

Петр підтвердив.

— А що?

— Та просто так, хотілося знати, — відповів Франта. — Бо мені цікаво, як ти до тієї Франції потрапиш.

— Не розумію, — сказав Петр. — Потрапив же я з Франції сюди, то чого б не потрапити назад до Франції?

Франта відповів, що є одна тонка різниця. Коли Петр плив із Франції до Туреччини, за його голову не було призначено нагороду в мільйон цехінів, чи принаймні на цьому судні про це ніхто ще не знав. А мільйон цехінів — страшенні гроші. Франта б дуже здивувався, якби нікому на судні не закортіло здобути її.

— Я не лякався Бастілії, катівні, плахи, — сказав Петр. — Думаєш, злякаюсь кількох матросів?