Боря й погодився.
І лоханувся.
Ні грошей, ні дівчини… Ну, гроші Кирило обіцяє… Тепер Цокотюху так просто не «киданеш» — Вітюха поруч. Визирнув із крихітної кухоньки разом із запахом смаженої картоплі:
Замітка з барвінківської районної газети «Ленінським шляхом» від 18 травня 1922 року
Викрито злісного ворога народу
У той час, як усе свідоме населення Барвінківців думає лише про те, як, не дивлячись на тимчасові труднощі, мобілізуватися на виконання завдань партії, окреслених в передовій статті газети «Правда», не викоренені ще до кінця білогвардійські недобитки та інші ворожі елементи знову активізували свою підривну діяльність.
Дочка колишнього місцевого поміщика Барвиненка Віра Василай вчинила спробу підпалення будинку, який раніше належав їй та усій їхній експлуататорській родині, а тепер переданий у власність сільськогосподарського училища. Зловмисницю було затримано силами учасників спортивного клубу «Дзержинець», створеного нещодавно на базі вищезгаданого училища.
Про силу ненависті останніх поміщиків до Радянської влади свідчить дивовижний факт: Віра Василай — каліка, вона пересувається в інвалідному візку, проте спромоглась-таки перетягти до ганку училища цілу копну сіна, облити гасом та підпалити. Але пильні студенти-дзержинці не дрімали й піймали палійку на місці злочину.
На відкритому для громадськості показовому суді, що проходив ув актовій залі того ж таки училища, громадянка В. Василай зізналася в належності до антинародних підривних угрупувань — Братства української державності та нелегальної сіоністської організації «Ціоне-ціоне», активістом яких був і її нещодавно розстріляний брат Іван Барвиненко. Перед лицем усіх присутніх В.Василай нахабно заявила, що її злочинними руками керувало прагнення помсти й ненависть до звершень трудового народу. В останніх судомах політичної агонії войовнича фанатичка погрожувала новим власникам поміщицького палацу — студентам-сільськогосподарникам — розправою з боку потойбічних сил: привидів та іншої нечисті. Ці пусті погрози викликали в присутніх лише здоровий пролетарський сміх. Як бачимо, в цій справі яскраво проявилися характерні риси всіх прислужників імперіалістичної реакції Заходу, білогвардійщини та націоналістичної контрреволюції: підступність, лицемірство, дворушництво та відверте насаджування опіуму для народу — віджилих забобонів, у які тепер вірять тільки старі неграмотні баби.
Трудящі Радянської України гнівно засудили пособницю емігрантів-зрадників. Присутні одностайно вимагали вищої міри покарання для шпигунки-диверсантки, але, як інваліда, її засуджено лише до 15 років виправних робіт.
Відповімо на ворожі дії останніх уламків колишньої імперії трудовим завзяттям і ще більшою пильністю та непримиренністю до ворогів! Вони не дрімають ні вдень, ні вночі, не можна дрімати і нам!
Робкор М. Дубковецький
