Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 63

— Хто? — Дизайнер не втрачав голови й уже витяг мобільника.

— Не знаю! Повірте, я казала про це слідчому, він не звернув уваги. І ось! Де ти його знайшов, Дімко! Та кажи ж! Ну!

— Та під вікном же…

— Під яким?

— Ззаду. За домом. Він того… В снігу лежить.

— Та дзвоніть же швидше, Валентине, може, вбивця ще тут! Ширяє під вікнами, доки ми тут…

— Навряд чи… — розсудливо промовив Валентин Буруковський і набрав 102.

Привида вдвох не побачиш

— Я не зовсім зрозумів: ви архітектор, дизайнер чи реставратор?

— А що саме вас бентежить?

— Занадто широка спеціалізація.

Буруковський, незважаючи на трагічність ситуації, розплився в досить задоволеній посмішці й сів на свого улюбленого коня:

— Спочатку спробуємо розібратися: а що таке архітектура? Уточнімо: що таке архітектура в наш час? Це не просте будівництво, це просторова організація життя. Просторова реальність винятково різноманітна, це практично все, із чим стикається людина. Від зоряного неба над головою, від космосу далеких обріїв — до кольору фіранок, до фактури стіни в кімнаті, до найнікчемнішої сільнички на кухонному столі. Це спосіб життя, це сприйняття світу, це ставлення до світу. І будь-яке будівництво, будь-який ремонт — це нова, штучна природа, яка створюється людськими руками. Архітектура усе більш стає галуззю науки й філософії. Це не я сказав, це Френк Ллойд Райт.

— І хто ж це? Цей… е-е-е… — мляво поцікавився Кінчев.

— Френк Ллойд Райт? О, це один з найбільших архітекторів двадцятого століття! — натхненно заявив енергійний товстун.

Хоча сиділи вони в небуденно оформленому кінозалі, слідчий був настроєний набагато прозаїчніше:

— А творець цього будинку, Городецький? Де він в архітектурній ієрархії? Серед найбільших?

Валентин Леонідович зітхнув:

— Це заплутане питання. По-перше, я знаю людей, які вважають його неперевершеним, отаким собі Моцартом від зодчества, по-друге, ніде незаперечно не підтверджено, що проектував цей будинок саме неперевершений Лешек Дезидерій.

— Хвилинку, я чув, що Городецького звали Владиславом…

— Маєте рацію, Владиславом, але ще й Лешеком Дезидерієм.

— Псевдоніми чи що?

— Ну що ви! — замахав руками Буруковський. — Ніяких псевдонімів! У нього було три імені. Всі — справжні. Він, бачте, був католиком, а в них прийнято давати по кілька імен, щоб немовля мало побільше святих заступників.

Слідчий почухав носа:

— Ви не любите псевдонімів?

— Я не хотів би приховувати своє ім'я. Скажімо, Булгаков, Сергій Миколайович, писав, що псевдонім — це як злодійство, як присвоєння не свого імені, що це — гра, самообман, неправда.

— Виходить, ви — чесна людина?

— Дякую за комплімент.

— Це питання.

Киянин розвів руками:

— Принаймні, я намагаюся бути чесним…

— Приємно чути.

— Я розумію, яке питання вас зараз хвилює більше, ніж уся архітектура разом з дизайном і реставрацією.

— І що ви на нього відповісте?

— Нічого, що могло б вам допомогти. Я нічого не бачив. Я маю на увазі — підозрілого.

— А що ви тут робите, адже ремонт практично закінчений? Ті два метри паркету й без вас прекрасно дороблять.

— Ви правильно помітили, ремонт будинку закінчений, але я привіз проект реконструкції парку.