Читать «Зодчий із пекла» онлайн - страница 42

Боря роздратовано гриз ніготь на великому пальці:

— Чому пощастило? Ти мені що, допомогти зможеш?

— Уже допоміг, вважай.

— Ну, не тягни, як завжди.

— Сьогодні в одному багатому домі сталося вбивство. Загадкове, поміть. Я саме на таку нагоду завжди чекав! У палаці бізнесмена невідомі задушили прислугу. Серед білого дня. Через стіну від хазяйки. А і сам-то господар — людина темна. Не в смислі освіти, а капітали його… Словом, наша контора давно до нього приглядається. Це тобі не двоє п’яндил замочили бомжа, тут справа резонансна! І бізнесмен той — твій Свинаренко.

— Тюхо! — підскочив Борис і вхопив приятеля за рукав грубого домашнього светра. — Ти! Кажи, де Свинаренко! Бігом! Недарма я його бачив сьогодні!

— І що? Побіжиш серед ночі його прищучити? Один і без зброї?

— Та я його!.. — Бориса аж затрусило від люті.

— Ой… — Кінчев неквапно загасив сигарету, покрутив недопалок у попільничці. — Виходить, ти у нас «вооружен и очень опасен»? Спочатку охоронців його замочиш, потім… Блін! На тебе ж і дівча те, сьогоднішнє, повісять!.. І отак завжди! Все то ми спішимо, все нам ніколи… А потім п’ять років на нарах мізкуємо: що ж це я, йолоп, накоїв… Пообіцяй, що без мене — жодного кроку, тоді й почнемо думати: що і як.

— Ти й справді його хочеш заарештувати?

— Ну куди ти зі своїми козами на торг? Заарештувати! Його на час убивства не те що вдома — у місті не було. Але чує моя печінка: за ним ду-у-уже цікаві справи стоять. Не лише твоя. Тут ситуація складна. Поспішиш — людей… І так далі. У розумінні — сполохаєш. Так що обіцяй, Барсе, без торгів. І тоді дізнаєшся про найцікавіше.

— Ну, гаразд. Я тебе слухатиму.

— Додай: і сьогодні, і завжди.

— Та давай-давай. Вже слухаю!

— Твій Свинаренко давно вже прізвище змінив.

— Ну! Ох і сука!

— Ти ці свої тюремні вислови облиш. І заспокойся, будь ласка, там ніякого криміналу. — Кінчев дістав із пачки нову сигарету й клацнув дешевою запальничкою. — Одружився і взяв милозвучне прізвище дружини — Ярижський. — Тюха задоволено затягся й пустив довгий струм диму в бік вікна. — Ми вже чули, що у Трудовому в нього було нечисто. Приїздили батьки дівчат, що у Туреччині пропали. Тільки Свинаренко, тобто Ярижський — чистий, мов сніг. У нього алібі залізне: півроку стажувався в Англії. Хто там діяв від його імені — не знає.

— Таж він сам! Його бачили!

— Вот імєнно, я і кажу. Тут справа не проста, тут містика замішана. Дуже вже цікавий будиночок вони з дружиною придбали. Дуже. У мене й досі ті кімнати перед очима миготять. Прикинь: одних тільки туалетів із ванними… Зараз згадаю… Шість чи сім! Кахлі — картинка з реклами! А сходи! Я все життя мріяв ув Ермітажі побувати, так ось: сьогодні моя мрія збулася.