Читать «Подружжя по сусідству» онлайн - страница 8

— Яке це має значення? — запитує Марко в детектива.

— Це може вплинути на достовірність ваших свідчень, — каже детектив прямо. Він не схильний засуджувати. Його, здається, цікавлять лише факти.

— О котрій ви пішли з вечірки? — запитує він.

— Було майже пів на другу, — відповідає Анна. — Я постійно перевіряла час на мобільному. Я хотіла вже піти. Я… Я мусила сходити до неї о першій — була моя черга — та мені здавалося, ми от-от зберемося додому, і я вмовляла Марко поквапитися. — Провина її роздирає. Якби вона не пропустила чергування о першій, чи зникла б її донька? А втім, було багато способів не допустити цього.

— Ви зателефонували в 911 о першій годині двадцять сім хвилин, — сказав детектив.

— Вхідні двері були відчинені, — пригадує Анна.

— Вхідні двері були відчинені? — повторює детектив.

— На три-чотири дюйми. Я впевнена, що зачиняла їх, коли ходила до неї опівночі, — каже Анна.

— Наскільки ви впевнені?

Анна думає про це. А чи справді вона була впевнена? Вона була цілком переконана в цьому, коли побачила прочинені двері. Але тепер, після всього, що сталося, чи могла вона бути певна бодай у чомусь? Вона повернулася до чоловіка.

— Ти впевнений, що не залишив дверей прочиненими?

— Я певен, — відрізує він. — Я не користувався передніми дверима. Я заходив через задні.

— Ви заходили через задні двері, — повторює детектив.

— Можливо, я й не зачинив їх на ключ, — визнає Марко, затуливши обличчя долонями.

Детектив Ресбак уважно дивиться на подружжя. Дитина зникла. Її викрадено з ліжечка — якщо батькам Марко та Анні Конті можна вірити — десь між 00:30 та 01:27 ночі незнайомою людиною або людьми, у той час як батьки були в гостях у сусідів за стіною. Двері були трохи прочинені. Можливо, батько не замкнув задні двері на ключ — власне, коли приїхала поліція, вони були зачинені, але не замкнені. Мати, безсумнівно, шокована. Батько теж, здається, вбитий горем. Але відчувається, що тут щось не так. Ресбак розмірковує, що ж відбувається насправді.

Детектив Дженнінґз робить йому знак рукою.

— Вибачте, — каже детектив Ресбак і на мить залишає приголомшених батьків.

— Що таке? — тихо питає Ресбак.

Дженнінґз тримає маленький слоїк пігулок.

— Знайшли це в шафці у ванній, — каже він.

Ресбак бере прозорий пластиковий контейнер у Дженнінґза й вивчає етикетку: анна конті, сертралін, 50 мг. Ресбак знав, що «Сертралін» — це потужний антидепресант.

— Дзеркало у ванній нагорі розбите, — каже йому Дженнінґз.

Ресбак киває. Він ще не був нагорі.

— Щось іще?

Дженнінґз хитає головою.

— Поки що більше нічого. У будинку, здається, чисто. Більше нічого начебто не вкрали. Решту дізнаємося від експертів за кілька годин.

— Добре, — сказав Ресбак, віддаючи слоїк Дженнінґзу.

Він повертається до пари на канапі й продовжує ставити запитання.

Дивиться на чоловіка:

— Марко, — нічого, якщо я називатиму вас Марко? — що ви робили після того, як навідали дитину о дванадцятій тридцять?

— Я повернувся на вечірку, — сказав Марко. — Викурив цигарку в сусідів на внутрішньому дворику.

— Ви були самі, коли палили?