Читать «Подружжя по сусідству» онлайн - страница 143

— Отже, чому ти тут? — прямо питає Синтія, передаючи Анні чай.

— Дякую, — каже Анна, всідаючись на своєму колишньому місці на кухні, ніби вони й досі подруги, що зустрілися випити чаю та потеревенити. Вона ігнорує питання Синтії, дмухаючи на гарячий напій, щоб остудити його, ніби не має на думці нічого особливого.

Синтія лишається стояти перед стійкою. Вона не вдаватиме, що вони й досі друзі. Анна роздивляється її з-за краєчка чашки. Синтія здається втомленою, не такою привабливою. Це вперше Анна бачить натяки на те, як виглядатиме Синтія, коли постаріє.

— Кору повернули, — щасливо каже Анна. — Ти, мабуть, чула. — Вона киває головою в бік спільної стіни, вона знає, що крізь неї Синтії чути плач.

— Рада за тебе, — каже Синтія. Їх розділяє робоча поверхня з дерев’яною підставкою для ножів. У Анни вдома є такий самий набір — нещодавно в бакалії на нього була спеціальна пропозиція.

Анна ставить чашку на стіл.

— Я просто хотіла дещо прояснити.

— Що прояснити? — питає Синтія.

— Ти не будеш шантажувати нас тим відео.

— Справді, а чого б це? — каже Синтія, ніби анітрохи в це не вірить, вважаючи слова Анни блефом.

— Тому що поліції відомо, що зробив Марко, — каже Анна. — Я розповіла їм про твоє відео.

— Та невже? — Синтія сповнена скепсису. Здається, вона думає, що Анна дурить її. — А нащо тобі це їм казати? Хіба Марко через це не потрапить за ґрати? А, стривай… ти хочеш, аби він туди потрапив.

Вона зверхньо дивиться на Анну.

— Не можу сказати, що засуджую тебе.

— Марко не посадять.

— Я б не була така впевнена.

— А я — впевнена. Марко не посадять, а натомість посадять мого батька — твого коханця — за вбивство й сприяння викраденню, як тобі, мабуть, уже відомо.

Анна спостерігає за тим, як змінюється обличчя Синтії.

— Так-так, я все знаю, Синтіє. Моя мати винайняла приватного детектива, який спостерігав за вами. У неї є фотографії, чеки, усе.

Анна із задоволенням робить ковток чаю.

— Твій таємний роман уже не такий таємний.

Нарешті Анна отримала гору, і їй це подобається. Вона всміхається Синтії.

— Ну то й що? — нарешті промовляє Синтія. Але Анна бачить, що та збентежена.

— Чого ти не знаєш, — каже Анна, — так це того, що Марко домовився з поліцією.

Анна бачить, що на обличчі Синтії промайнула тінь тривоги, й раптом розуміє, чому прийшла сюди.

Зловісно, вона каже:

— Ти була замішана в цьому. Ти знала про все від самого початку.

— Я нічого не знала, — презирливо каже Синтія, — окрім того, що твій чоловік викрав рідну дитину.

— О ні, думаю, ти знала. Думаю, ви з моїм батьком облаштували це разом — ми обидві знаємо, як ти любиш гроші, — каже Анна, дещо уїдливо. — Можливо, саме ти будеш однією з тих, хто потрапить за ґрати.

Синтія змінюється на лиці.

— Ні! Я не знала, що зробив Річард, поки не почула про це з вечірніх новин. Я не причетна до цього. Я думала, що це зробив Марко. В тебе немає жодних доказів. Мене й близько поряд із твоєю дитиною не було!

— Я тобі не вірю, — каже Анна.

— Начхати мені, віриш ти чи ні, — це правда, — каже Синтія. Вона дивиться на Анну, звузивши очі. — Що з тобою сталося, Анно? Раніше ти була така весела, така цікава, а потім узяла й дитину народила. І все в тобі змінилося. Ти взагалі розумієш, якою нудною, похмурою й тупою ти стала? Бідолашний Марко, не уявляю, як він витримує.