Читать «Все починається в тринадцять» онлайн - страница 6

— Ні. До того ж вони не такі вже й тупі: просунуті, сучасні іграшки. Звичайно, що нижче плінтуса, але серед інших чимало й цікавих.

Я заходився ласувати пломбіром. Андрій кілька разів лизнув морозиво й сердито жбурнув його до урни.

— Перезавантажся, — жартома порадив я йому.

— Знаєш що? — він підсунувся ближче. — Давай створимо щось своє, цікаве, круте й просунуте, щоб аж мізки в трубочку згорталися. Я тобі скажу, що всі оці штучки, на які ми витрачаємо час, туплять мізки.

— Не розумію, що ти пропонуєш?

— Якщо бавитись, то пристойними іграми. Час цікавитися серйозними речами.

— Затям, що твої інтелектуальні цяцьки нікому й задарма не потрібні.

— Це ти про себе?

— І про тебе також.

— А я тобі кажу — поміркуй, — буркнув Андрій, підвівся, потиснув руку і побрів, черкаючи рюкзаком по асфальту…

* * *

* * *

Вдома ніхто не лаяв мене, не докоряв, не читав лекції-повчання. Взагалі батьки робили вигляд, начебто нічого й не знають. Як той заєць, я, прищуливши вуха, очікував, що ось-ось над моєю головою мають розступитися небеса, і з холодної космічної височини пролунає страшний вирок.

І ця мить таки настала.

— Післязавтра отримаєш табель, і гайнемо до бабусі в село, — мовив батько під час вечері.

Значить, предки вже все обговорили. Отже, жодної надії залишитися в Харкові... Ні, я люблю бабусю і дідуся, люблю село, але ця любов триває не більше двох-трьох днів. Раніше, класу так до п’ятого, я не міг дочекатися, коли ж настане літо, щоб знову опинитися на свободі, тобто в селі. Але потім з’явився комп, і сільське літо перестало манити.

— А як же ремонт класу? — згадав я.

— Вже все погоджено з директором школи, — відповів батько. — Тобі, школярику, слід відпочити. Навчальний рік справді був напруженим. А в селі — тиша, спокій...

— По очах бачу, як йому не хочеться їхати, — мати читала мої думки.

— Це зараз душа не лежить, а, дивись, тільки-но туди потрапиш, то потім і не витягнеш до Харкова, — переконував батько.

Помовчав, а потім додав:

— Сергію, тобі корисно який час побути далі від міста, комп’ютера, шкільних друзів. І, будь ласка, не сприймай це як покарання за ваші з Андрієм витівки. Між іншим, у творі є багато слушних думок. Я так і сказав Ользі Петрівні. Але хочу дещо пояснити. Послухай: відчути себе обдуреним, побачити, як брехня ходить у пошані, а побита правда ледь ноги переставляє — все це, Сержику, діло нехитре. Так було, є і буде. Нікого не оминають труднощі підліткового віку. Але ти мусиш з’ясувати для себе, чому все так відбувається. А щоб це збагнути — потрібна мудрість. Ніхто ніколи нікого і ніде їй не вчить. Мудрість здобувають самотужки — з книг, з хороших фільмів, життєвих ситуацій...

* * *

«Повний гаплик! Батько встановив свій пароль на комп, а мати причепила на монітор список літератури (як ти здогадався — складений Ольгою Петрівною). Його просто нереально подужати за літо. Я порахував кількість сторінок усіх творів, поділив на 90 днів — і випав. Тільки уяви — щонайменше сорок сторінок за день! Від такого читання на лобі літери проступлять! На той час, коли я повернуся до Харкова, мої очі будуть не менші за лінзи нашого Гуманоїда. Але я тобі скажу, що не все так безнадійно. Користуватися компом мені дозволять тоді, коли прочитаю хоча б тридцять відсотків творів і перекажу їхній зміст.