Читать «Танець недоумка» онлайн - страница 5

Я плюхнувся на левітаційний пуф, що м’яко просів піді мною й одразу беззвучно повернувся на попередню висоту. Зазвичай обожнював це відчуття. Як у дитинстві, коли ми стрибали спиною в сніг. Але сьогодні це викликало новий напад нудоти. Кухонний закуток ушкварив божевільний танок, кидаючись кудись угору й ліворуч. Я заплющив очі, умовляючи шлунок не ухвалювати необачних рішень. Трішки полегшало. До речі, цей летючий табурет можна продати — він досить дорогий…

— Новини! — сказав я, і прозорий екран на стіні засвітився.

— …Опадів не очікується, — промуркотіла з екрана юна особа з бездоганною зовнішністю й порожнім поглядом. — Прогноз нещасних випадків у Києві на сьогодні — три стотисячні відсотка на душу населення…

Подумки помножив мізерний відсоток на двадцять мільйонів мешканців — вийшло, що шістьох сьогодні так чи так спіткає нагла смерть. Я понуро хмикнув. Не перестаю дивуватися цьому ще зі школи — з першого уроку статистичного прогнозування. Для кожного киянина окремо шанс нещасного випадку сьогодні мікроскопічно малий. Десь між «ніколи» і «викинь це з голови». Але шестеро «щасливців» усе ж опиняться в металевих обіймах понівеченого автомобіля або забудуться вічним сном, вдихаючи чадний газ, — відповідно до теорії ймовірності, статистичного нагромадження ризиків та іншої дурні. І ці шестеро зараз теж слухають новини, дурячи себе думкою, що три стотисячні — занадто мало, щоб щось сталося саме з ними…

Мій діагноз, до речі, теж трапляється не частіше, ніж раз на скількись там мільйонів. Але рано чи пізно, попри обожнене всіма статистичне прогнозування, щось погане знаходить у цьому житті саме тебе.

— Далі! — скомандував я, і комп’ютер став перемикати канали щоп’ять секунд, очікуючи мого «залиш». Але я мовчав, і на екрані змінювали одна одну штивні красиві дівчата з акуратно укладеним або підстриженим волоссям. З холодною тривожністю вони розповідали, що відбулося у світі, поки я спав…

Загалом проблеми тривали вже п’ять місяців. Найважчих у моєму житті. Після служби в армії… Мого першого польоту на іншу планету й тієї м’ясорубки, на яку обернулася спроба заснувати колонію… Коли на Землі померла моя мама, а я навіть не був на похороні… Після всього цього — найскладнішими несподівано виявились якихось п’ять місяців безробіття.

І, враховуючи, скільки компаній я вже обійшов, далі доведеться або перекваліфіковуватися (як і за які гроші, цікаво знати!), або ж переходити в розряд низькооплачуваної робочої сили. Кому в наш божевільний час потрібен біолог?! Біолог у зоні ризику, точніше кажучи. Я притулив долоні до скронь. Треба дожити хоча б до обіду… А в мене цілих три співбесіди…

«То коли ви станете недоумком, шановний?»

«Будь-якого дня, починаючи від тридцяти п’яти, але точно не пізніше, ніж у сорок чотири!»